Валентину Павлівну я знала з дитинства. Хороша жіночка, завжди доглянута та привітна. Коли вона бачила мене у дворі чи нашому під’їзді, то завжди частувала цукерками. Декілька разів я зверталася до неї з проханням допомогти зробити уроки. Вона ніколи не відмовляла, навіть якщо була дуже зайнятою. А роботи у Валентини Павлівни завжди було вдосталь.
Своїх двох діток вона виховувала самотужки. Куди дівся її чоловік я не знаю. Жінка ніколи ні з ким не ділилася своїми проблемами. Для людей у неї завжди все було добре. Працювала Валентина Павлівна лікарем у місцевій лікарні. Шанована усіма пацієнтами та колегами. На пенсію вона пішла у зазначений термін, хоч начальство й наполягало на тому, щоб вона залишилася.
«Нічого нам, пенсіонерам, займати місце для підростаючого покоління. Дайте дорогу молодим!»
На той час син та дочка уже були дорослими. Вони підтримали матір у бажанні вийти на заслужений відпочинок. Правда це не була турбота про неньку, кожен вбачав у цьому свої цілі. Син хотів, щоб мати залишалася вдома, щоб відвозити їй своїх дітей, а молодша дочка не хотіла займатися хатніми справами, тож мама зможе з усім справлятися самотужки.
Валентина Павлівна й на старості років не припиняла дбати про своїх дітей. Жінка постійно думала чим може допомогти своїм чадам, адже пенсія у неї невелика, а вони ще молоді, хочеться ж пожити для себе. Тоді мати зібрала своїх дітей на сімейну нараду й запропонувала продати свою квартиру, а гроші поділити між ними навпіл. Єдине, що попросила, щоб хтось із дітей забрав її до себе.
Син погодився, щоб мати жила з ними. Перший час усі прекрасно вживалися, поки невістка не почала крутити носом. Їй не подобалося, що свекруха завжди поряд. Жінка не могла сповна відчути себе господинею в домі, хоч Валентина Павлівна й ніколи не мішалася до жінки сина. Словом, через кілька місяців вона вимушена була переїхати до дочки, яка на той час уже жила зі своїм нареченим.
Старенька мати виявилася зайвою і там. молоді люди постійно хотіли усамітнитися, але мати заважала їхнім паланам. Тож дочка частенько відправляла неньку у місто за якимись покупками. Врешті сестра зателефонувала до брата й стала вимагати, щоб він знову забрав маму до себе. Двоє дорослих дітей мали необачність сперечатися з ким житиме старенька мати у її присутності.
Не витримала Валентина Павлівна цих суперечок, не знала, що стала тягарем для дітей. Накинула свою курточку й вийшла на вулицю, син та дочка навіть не помітили її відсутності, а коли кинулися шукати маму було запізно. Старенька віддала богові душу, вкоротивши собі віку.
