Вийшла заміж за розлученого. У нього від першого шлюбу був син. Але він залишився з матір’ю. Чоловік зрідка з ним гуляв. Я не була проти. Все-таки його дитина.
У нас народилася донечка. І ми вкладали всю душу в неї. Несподівано до нас завітала колишня дружина мого Євгена і сказала, що їх конче треба виїхати за кордон. Сина нема з ким залишити. Залишає на кілька місяців у нас.
Я мовчки погодилася. Усе-таки син мого чоловіка.
Хлопчик був хорошим. На цей час Денису виповнилося шість. Він старанно вчився в школі. Любив спортивні ігри. Записали його на плавання і на футбол. Не сидіти дитині вдома і чекати, коли ж повернеться матуся додому.
Дениско залюбки відвідував гуртки. Крім того, він ріс доволі допитливим. Часто всідався поряд зі мною і розпитував про все. Що його цікавило.
Я не робила різниці між дітьми. Якщо йшла гуляти з донечкою, то брали й Дениса. Коли купувала щось смачненьке для Софійки, то купувала на двох.
До речі, діти між собою здружилися. Разом йшли кататися на санчатах. Гралися конструктором – будували замок. Одне слово, вели себе як брат зі сестрою.
Я прив’язалася до Дениса душею. Любила грайливо погладити його чуприну, а він лагідно усміхався. Йому подобалося моє ніжне ставлення до нього.
Так Денис прожив з нами більш як три роки. Його матір не давала про себе знати упродовж всього часу. Я про себе зробила висновок, що підкинула нам сина, як зозуля. Але мене це не засмучувало. Бо по-справжньому полюбила малого. Він також не згадував про свою матір, наче її не існувало.
Одного разу хтось пізно ввечері постукав у двері. Я відчинила і аж поступилася назад. Переді мною стояла Олена – матір Дениса.
Вона мовчки переступила поріг, наче увійшла у власну хату, і гукнула Дениса. Малий завмер, не подавши й звуку. Жінка підійшла до Дениса і сказала, щоб негайно одягався – поїде з нею додому.
Малий скривився – він не хотів нікуди їхати. Благальним поглядом глянув на мене. Мені стало жаль малого, на очах якого вже бриніли сльози. Я втрутилася в розмову:
-Хай Денис переночує в нас. Вже пізно. Він вже звикся, що тут його дім.
Жінка розгублено оглянулася, рвучко встала з дивана і попрямувала до дверей. Уже з порога кинула:
-Щоб завтра був готовий. Приїду о десятій – поїдемо додому!
Малий увечері ніяк не міг заснути. Казав, що він нікуди не хоче від нас іти. Хай ця тітка більше сюди не приходить. Я ледь заспокоїла його, пообіцявши, що нікому його не віддам.
А сама з хвилюванням думала, як бути? Також не хочу віддавати Дениса. Може, просто не впустити його матір до хати?
