Ранок розпочався як завжди. Я була сонна і готувала ранкову каву на кухні. Намагалася не забути написати чоловіку і дітям записку, що на сніданок, а що на обід. Завжди так роблю, хоча сини мої дорослі, а я їх і досі вважаю дітьми.
Тоді я почула, що хтось йде на кухню – це був мій старший син Матвій. Він привітався, ніжно мене обійняв і сказав:
– Мамо, я одружуюся на Тані. Ввечері буду робити пропозицію. Чи можеш з татом і братом приїхати в ресторан на набережній?
Я аж чашку з гарячою кавою з рук випустила. І здавалося б уже нічого мене не здивує більше, але Матвій додав:
– Мамо, тільки це буде і вся офіційна частина. Розпишимося ми лише удвох з Танею і шлюб також будемо брати без гостей і родичів. Ми не хочемо цього.
В моїй голові були лише одні думки, як це не буде весілля, чому батьки не можуть прийти під церкву чи РАЦС, що це взагалі за маячня.
Та й як це буде для Тані? Вона ж дівчина, а всі дівчатка з дитинства мріють про білу розкішну сукню, гарну зачіску та ароматний букет. А фотосесія, це ж також важливо.
Ми ж з чоловіком можемо всі витрати взяти на себе, за ціле життя відклали гроші на таку справу. Розумію, що це досить великі витрати, але ж і весілля раз в житті. Не можна бути такими скупими.
Я налаштована рішуче і буду говорити з батьками Тані. Сумніваюся, що вони підтримують такі видумки. Та й взагалі, найрідніші люди повинні бути на шлюбі в церкві.
Не хочуть діти весілля – не страшно. Можна зробити маленьке свято на людей десять і посидіти в кафе, але відсвяткувати таку подію потрібно однозначно.
