Син мого колишнього чоловіка від другої дружини занедужав, і колишній прийшов благати про фінансову допомогу. Я йому відповіла тверде «ні»!
Мені 37 років, і ось уже десять років як я вільна, мов ластівка у весняному небі. Розлучилися ми з Миколою, бо він вирішив, що зрада це така собі дрібниця, яку мені слід було б пробачити. Я не пробачила. Тепер він живе з тією Іриною, через яку все й почалося.
Ірина народила йому сина, Микола, як лицар без страху і докору, одружився з нею, і я навіть забула, як звучить його голос. Особливо цікаво мені не було, що там у них відбувається хай живуть, як їм заманеться.
Грошей у мене досить. На роботі у мене гарна зарплата, та й нещодавно продала дім бабусі а це вже солідна сума, навіть якщо рахувати в гривнях. Тиждень тому до мене приїхав Микола. Зявився, мов сніг на голову я аж забула, як його виглядати. Він навіть слово не дав сказати одразу свою трагедію розповів. Виявляється, його син захворів на рак, і лікування коштує шалені гроші. В них із Іриною таких грошей нема й близько, тому, бачте, вирішив звернутися до мене за принципом «у кого свято, до того й гості».
Довідався, що я гроші маю (що не дивно, враховуючи продаж хати), і вирішив час просити. Просто фантастика, яке в нього чуття на «вдалий момент»! Мовляв, нехай везе!
Я ще й сама не визначилася, на що ті гроші витрачати. Думала про нову автівку, але спочатку треба навчитися їздити, а часу як завжди, кіт наплакав. Відкладати не поспішала, а й розлучатися з сумою не хотіла. Думаю собі: цікаво, він би мені допоміг, якби я тяжко захворіла? Сумніваюся.
Ти навіть не уявляєш, як ми відчаїлися! каже Микола, хоча про мої почуття в нього думок зроду не було. Ірина теж не з тих, хто заморочується емпатією. Колись він легко обрав її замість мого життя. На розлученні все ділили навпіл, хоча й просив, щоб і квартиру йому віддала, хоч купила її ще до шлюбу! Це мене й врятувало. Боже, які тоді драматичні страждання показував! А тепер прийшов і вже гроші давай! Про свої почуття згадує!
Обіцяв мені й папери показати достовірність, квитанції, довідки й що завгодно, якщо не вірю. А мені й не треба тих доказів. Не думаю навіть про це. Навіть якщо вони будуть клястися повернути ще й реабілітація дитині потрібна, а це знову купа грошей. Відверто кажучи, не вірю, що щось узагалі повернеться.
А чого ти не візьмеш кредит у банку? питаю його.
Все це йому й сказала прямо. Микола аж крикнув, каже, стане на коліна. Та я й колін його бачити не хочу. Чого мені над ним знущатися? Просто не хочу знати його більше і бачити. Проміняв мене за ковбасу, зрадив, то нехай тепер… ну, ви зрозуміли. Сказав, що прийде ще, коли я «подумати» погоджуся. Ну таке, мені думати тут нема над чим.
Хтось, може, скаже, що я безжальна. Але нехай кожен сам розпоряджається своїми грошима. Я не збираюся ними з незнайомими людьми ділитися. Після цієї розмови трохи не по собі, але допомагати їм не буду хай це буде їм життєвим уроком і розплатою за старі гріхи.
