Мій син любив крутити дівчатам голови, а потім кидати їх. Ця риса не подобалася в ньому. Він нагадував мені батька, що був вітряним. Але змінити нічого не могла.
Якось привів зовсім юну дівчину, худеньку зі світлими очима і сказав, що буде разом з нею жити, оскільки люблять одне одного.
-Добре, дитино. Якщо разом жити, то треба значить взяти шлюб, як усі люди. Навіщо дівчині голову крутити?
-Добре, – погодився він. – Завтра все зробимо так, як треба.
І дійсно – Дмитро розписався з Олею і взяв шлюб.
-Молодець, сину. Я горджуся, що виховала в тобі справжнього мужчину.
Я боялася за Олю. Дівчина була справді хороша. А мій син – баламут. Вже не одній дівчині голову закрутив, а потім кинув.
Перед тим у мене наодинці з сином була розмова. Він все-таки не зовсім хотів узаконювати ці стосунки.
-Хіба тобі не байдуже, як я живу? – зненацька запитав мене.
-Ні не байдуже! Зрозумій, дівчина і так натерпілася, бо росла без батьків. Як вона буде себе почувати в таких стосунках? Що люди про неї казатимуть?
Оля хоч росла в дитячому будинку, все-таки навчилася давати в цьому житті раду. Була розумна і практична в усьому. Вчилася на економічному факультеті. На третьому курсі знайшла собі роботу.
Невістка одразу припала мені до душі. Я нишком навіть раділа, що Оля мені як рідна. Дівчина також горнулася до мене. Любила ділитися власними думками зі мною.
Одного разу прийшла додому схвильована і заявила:
-Мамо, я була в лікаря. Він мені сказав, що я вагітна.
-Добре, доню! Не хвилюйся ти так. Я допоможу тобі. Для мене це дуже радісна вістка.
Син прийняв таку новину холодно. Наче це його не стосувалося. Мене це трохи насторожило. Але про себе подумала: «Може, настрій сьогодні в нього нехороший або ще щось».
Дні збігали швидко. Оля народила двійню. Для мене це була неабияка радість. Я любила дітей. А це були мої дві внучки – Катруся і Даринка.
На моє велике здивування, сина така подія вивела з себе.
-Де вона взялася на мою голову? От тепер годуй ще два роти! – обурився він.
Мене його слова приголомшили.
-Як ти смієш таке казати на рідних дітей. Це твої кровинки. Дякуй Богові, що здорові. Хіба нам їсти нема чого? Чи жити? – намагалася оговтати його.
Він закрився в собі. Почав спати у вітальній. Оля наче стала для нього чужою. Жінка, звісно, відчувала його охолодження і намагалася налагодити стосунки – кликала до столу для чаювання, просила зайти до неї в кімнату.
А він виявився черствим, як до маляток, так і до неї. Оля часто плакала. Я лиш нишком ловила краєм ока сліди від сліз на її обличчі. Мені було дуже її шкода.
Розв’язка була для мене очікуваною. Син почав пропадати з хати. Міг додому не появлятися кілька днів. Потім заявив, що розлучається.
Я стала на сторону невістки. Його це дуже обурило, адже він – син. Відповіла, що він чинить негідно щодо своєї дружини і дітей. Вважаю, що діти разом з мамою мають залишитися жити тут, бо їм нікуди більше йти.
Так син зник з дому на кілька років. Не давав про себе знати нікому. На дітей аліменти не платив.
Несподівано прийшла повістка до суду. Син надумав поділити хату. А куди ж дітися Олі з внучками?
Невістка заспокоїла мене – сказала, що вона давно очікувала на такий хід подій. Тому це питання майже вирішила для себе – частину зарплати вкладала в житло. Отож, їй є де жити.
А ця хата по праву належить синові. Він тут народився і виріс. Вона нічого немає проти такого поділу.
Незадовго ми переселилися в нову квартиру. Для мене це також було несподіванкою, бо думала, що вона залишить мене доживати віку одну в моїй хаті. Адже внучкам вже було по сім років – закінчили перший клас. Я вже була не настільки потрібна. Проте Оля наполягла на тому, щоб я переселялася жити до них, бо вона без мене нікуди не піде.
-Ти молода красива жінка. Я хочу, щоб ти влаштувала своє життя, – натякнула їй.
-Одного разу я це вже зробила. Тепер у мене є дві чудові дочки і мама. Більше нікого мені не треба, – відповіла Оля з усмішкою.
Так у моєму житті появилася дочка, яка для мене стала найріднішою людиною на землі. З нею поряд почувала себе щасливою.
