Так сталося, що Іван пішов з дому і не повернувся. Матір його побивалася, зверталася скрізь і до всіх, але син наче в воду канув. Усім знайомим вуха проговорила про свою біду. Ті лиш руками розводили – нічим не могли допомогти.
Син був уже дорослий хлопець, самостійний, поїхав якось у справах на кілька днів до столиці і не повернувся. День за днем минали, вже й рік скоро буде, а сина все-таки не було. І ніяких відомостей. Пропав і все.
Заява в поліцію теж результату не принесла. Мати перевелася вся, трохи не збожеволіла від тяжких думок і переживань, думала про найстрашніше, але сподівалася на диво.
Одного разу зустрічає жінка на базарі свою подругу дитинства, з якою багато років не бачилися. Розговорилися, поділилася вона з подругою своїм смутком, а та її і питає:
– А ти його кликала?
Таня здивувалася:
– В якому сенсі? Що значить – кликала?
– Ну що ти такого не знаєш? Висовуєшся ввечері, коли стемніє, в кватирку і кричиш – «Іван, додому!». Так, як матері своїх дітей з прогулянки кличуть. Після цього повертаються зниклі …
Жінка не сприйняла всерйоз слова подруги, ну повна біліберда!
Але ось настає вечір, і спустошена втратою і багаторічним очікуванням мати, згадавши розмову з подругою, думає – «гукну, а раптом станеться диво?». Вона висунулася через вікно і як закричить з усім материнським сумом:
– Іван! Іване! Іване! Додооому!
Після жінка знову плакала від нахлинула туги, що знову нахлинула, від болю, що не минав з часом, від безсилля і лягла спати.
Наступного дня встала зранку і захотілося їй вареників наліпити. Були якраз вихідні. Наліпила, зателефонувала сестрі – покликала в гості на чай. Приблизно через пів години пролунав дзвінок у двері квартири. Здивувавшись, що сестра так швидко прийшла, Таня відчинила двері. На порозі стояв син – живий, здоровий.
– О Боже, приїхав … Мій Іван. Приїхав…
Де він був і що з ним трапилося жінку на той момент зовсім не цікавила. Вона була до сліз щаслива, що син повернувся. Чи сталося це завдяки дивній пораді подруги, чи це просто збіг, ні хто не знає. А може, чудеса і правду трапляються, ми просто не завжди віримо в них.
