Я ніколи не зможу зрозуміти батьків, які втручаються в життя уже дорослих дітей. У мене з цим просто. Мама знає, що поради потрібно давати лише тоді, коли я сама до неї звернуся. В іншому разі ми говоримо про звичайні дівчачі проблеми. З сім’єю мого чоловіка все набагато складніше.
Почну з того, що він пізня дитина. Народився незаплановано, коли старшому братові було уже 16. Ользі Олегівні на момент пологів виповнилося 42 роки. Оскільки зі старшим у них не було часу на всі ці любощі, то Руслану дісталася вся увага та слава. Як наслідок й надмірна опіка. Він і кроку не може ступити, як мати телефонує й запитує де він та з ким.
Коли ми почали зустрічатися, мені вдалося його дистанціювати від батьків. Він уже не звітував про кожен свій крок й міг розслабитися та отримувати задоволення від життя. Зрозуміло, що свекруха звинуватила мене в тому, що я вкрала у них дитину й у їхньому домі я стала небажаним гостем. Хотіли воно того чи ні, а ми все ж таки одружилися.
Наш шлюб вони навідріз відмовилися визнавати, тому що не давали свого батьківського благословення. Руслан опинився поміж двох вогнів. Він не міг припинити спілкування з батьками, як-не-як, вони дали йому життя та виховали, але й від кохання відмовлятися не хотів. Мені прикро, що чоловіку довелося усе це пережити, але не моя провила, що він народився у такій родині.
Зрозумівши, що пустими балачками нас не розлучити, свекруха стала навідуватися в гості. Критикувалося все, починаючи від завареного чаю, закінчуючи кухонним рушничком, який стратив свій колір після прання, саме через мене. Я мовчки терпіла ці візити, бо не хотіла бути причиною сварки Руслана з батьками. А от вони зовсім не враховували почуття свого сина й прямо заявляли про його невдалий та жахливий вибір дружини.
Звідки я знала про це? Так вони й не соромилися висловлювати власну думку у моїй же присутності так, ніби я взагалі не існую. Руслан щоразу ставав на мій захист, за що я йому неабияк вдячна. Хай там як, а уся ця критика не проходила повз вуха мого чоловіка. З часом він і сам став помічати якісь недоліки у мені та моїй хатній роботі. То посуд не помила й залишила в раковині, що йому не сподобалося. То плиту не витерла після приготування вечері. Або ж надто яскраво нафарбувалася на роботу й одягла закоротку спідницю.
Зрозумівши звідки ноги ростуть я зібрала усіх на сімейну вечерю й запитала прямо в лоб скільки ще вони планують руйнувати наше подружнє життя й чи заспокояться коли-небудь. Так свекруха прямо заявила, що вона заспокоїться, коли ми розлучимося й до того ж уже знайшла гідну кандидатуру для Руслана. Дівчина красива, розумна, хазяйновита та гостинна, не те що я. Можливо це було зайве, адже я вивела мама Руслана на емоції, от вона сама себе й здала. Коли зрозуміла, що допустилася неабиякої помилки – було запізно.
Син попросив батьків більше до нас не приходити. Він подякував їм за всі роки, що вони про нього піклувалися, але годі втручатися в особисте. «Двері цього дому для вас відкриються знову лише тоді, коли ви приймете мою дружину й припините сіяти між нами ворожнечу». Минуло 5 місяців цілковитої тиші та спокою. Руслан інколи навідується до батьків, про що вони там розмовляють я не знаю та знати не хочу.
Правда одного разу він повернувся додому сам не свій, розлючений та сердитий. Я запитала, що сталося, а він мені зізнався, що батьки намагалися познайомити його зі своєю ідеальною претенденткою йому у дружини. Мене аж сміх узяв, нічого не змінилося. Втім я більше не звертаю увагу на такі дурниці. Головне, що вони більше не приходять у наш дім та дали мені спокій.
