Ти не повіриш, що сталося кілька днів тому! Мій син привів до нас додому свою нову дівчину. Зовні вона виглядає молодше за мене, років на чотири-пять, не більше. Уявляєш, він закохався у жінку майже мого віку і вже серйозно говорить про шлюб. А тут ще й несподіванка у неї є маленька донечка.
Зустріли їх гостинно, як годиться у нашій сімї. Головне, що син щасливий, й мені від цього теж тепліше на душі. Та все одно знаєш, коли такі зміни, хочеться порадитися з кимось своїм. Вони тільки-но пішли, а я одразу набрала свою подругу Галину я її завжди називаю «моя нервова таблетка». Вона мене підтримує у будь-якій ситуації, і поради її просто золото, ще жодного разу не підвели. Я їй усе виповіла і попросила, аби підказала, як краще чинити.
Ми говорили довго, ще б довше посиділи на телефоні, якби син не повернувся додому. Каже, треба поговорити. Я аж завмерла думала, зараз ще щось таке розкаже, від чого в мене точно серце тьохне. А він: «Мамо, я хочу, щоб Віолетта і її донечка переїхали жити до нас». Ось так просто!
Я розгубилась, але сказала: нехай, ти ж знаєш, двері нашого дому відчинені. Син сяяв від радості, помчав їм усе розповідати. А мені засіло в голові одне чи справді вона любить мого сина? Може, вона дізналась, що у нас великий будинок у центрі Києва, і що родина наша не бідує от і вирішила «прилаштуватися»?
З цими думками я і заснула. А вночі наснився мені покійний чоловік, Петро, і сказав: «Все добре». Вранці прокинулась наче щось відпустило. Подумала: ну, мій син точно не дурний, сам все розбереться. А якщо помилиться виправить. В очі не заглянеш, та все вирішиться, як треба.
Пішла заварювати каву і зрозуміла головне, щоб вони були щасливі, а решту життя розставить. Як тобі таке?
