Мою сусідку звуть Орися, а її сина Леонід. І якось він пообіцяв їй, що буде доглядати за нею, якщо отримає у спадок будинок. Орися Романівна погодилася і заповіла квартиру синові. Натомість він, як тільки отримав документи, відразу втік. У мене не було вибору. Хотілося допомогти немічній сусідці.
Знаю я її вже більше двадцяти років. У жінки завжди були проблеми зі здоров’ям. Час від часу біля нашого під’їзду стояла карета швидкої допомоги. Яких тільки хвороб у неї не було.
Коли я приходила, Орися Романівна розповідала мені про свою нещасну долю. Перш за все, не ладилося у неї із власним сином. Льоня ніяк не хотів допомагати. Приїжджав тільки, коли потрібні були гроші, а в інші дні навіть не телефонував мінімально поцікавитися здоров’ям. Жінка усією душею надіялась, що як перепише майно на сина, він стане краще ставитися до неї. Та дива не сталося.
Від цих історії в мене волосся на голові ставало дибки. Невже вона заслужила таке ставлення? Часу у мене і так доволі мало, та я не могла залишити бідну сусідку одну. Відразу зателефонувала в органи опіки і подала заяву. Працівниця з тої сторони слухавки сказала, що не може прийняти мою заявку, оскільки в жінки є рідний син, який може потурбуватися про матір. Ніхто ж не знає і не хоче чути, що той синочок відібрав квартиру і зник геть.
Тому я просто стала допомагати старій. Вже близько року я навідуюсь до Орисі Романівни. Після роботи стараюсь прийти поприбирати, наготувати їсти, попрати, помити. Після останньої хвороби жінка навіть встати не може. Стільки років трудилась, а на старість навіть віддячити нема кому. Рідний син покинув у біді і немочі.
Багато людей не розуміють, для чого всі мої старання. Та я й не приховую, що все ж надіюся, квартира жінки дістанеться мені. Неодноразово чула про те, що молоді люди допомагають людям похилого віку взамін на якесь майно. Та от до кінця мені ще не зрозуміло, як я зможу відхилити заповіт Орисі Романівни і вибороти її квартиру собі. Та все ж несправедливо буде віддати йому житло, якщо людина навіть ні разу не провідала матір, уже мовчу про щоденний обов’язковий догляд.
Тим більше протягом цього року я сама оплачувала всі потреби старенької. Хто ж мені поверне їх? Якщо чисто по-людськи, то у мене значно більше прав на ту квартиру, ніж у Леоніда. Та от чи стане закон на мою сторону?
