Син завіз маму в притулок і забув про неї

Він привіз її сюди одного літнього дня, так нічого толком не пояснивши чому. Не хотів бачити її сліз. Не мав мужності зізнатися в усьому. Доручив це зробити мені. Не люблю таких людей.

Коли мої очі зустрілися з її очима вперше, у мене заболіло серце. Бабуся була напрочуд доброю і теплою людиною, про що свідчили її лагідний погляд і мила усмішка.

Я завмерла, не знаючи з чого почати розмову. Не хотіла жінку травмувати. Адже її історія була не з веселих.

 Син кинув її у будинку для пристарілих людей. Вона більше йому не потрібна. Йому байдуже, як вона має жити далі – без тепла, без ближніх, без спілкування.

Я за можливості завжди заходила до неї. Ми по суті здружилися. Вона любила гуляти поміж дерев, що росли поряд із закладом, і розповідати різні кумедні історії з власного життя.

Жінка все ще вірила, що син приїде і забере її знову додому. Вона мріяла про це. Я не розбивала її мрій. Хоч знала – це трапляється надто рідко. Він навіть приїжджав раз на три тижні і лиш на кілька хвилин, зсилаючись, що надто багато роботи.

У бабусі була ще донька. Але, як зізналася жінка, вона чомусь надавала перевагу сину. Дочку не долюблювала, приділяла їй менше уваги. Вони вже не бачилися більше трьох років… Тепер розуміє, що допустила помилку. Хоче, дуже хоче побачити її… Зв’язку з нею немає.

У неділю у бабусі випав день народження. Вона виглядала через вікно сина. Вірила, що ось-ось появиться його така бажана постать. Він не приходив. Бабусині зморшки поглибшали.

Я вирішила трохи розвеселити стареньку. Для цього купила для неї торт і свічки. Усім відділенням пішли її вітати. Попросила її задумати бажання. Бабуся раділа, як мале дитя і була до сліз розчулена. День удався – думала я. Старенька відволіклася від своїх тривожних думок.

Моя зміна добігла кінця. Я поспішала додому. У дворі зустрілася з незнайомою жінкою, яка несміливо запитала, чи не знаю я часом Дарину Федорівну.

-Звісно, що знаю, – відповіла я. – А ви хто?

Аж тепер побачила у її руках квіти.

-Я – дочка…

Я допомогла їй знайти кімнату. А сама подумала про те, що мрії все-таки збуваються, якщо в це вірити щиро.

Оцініть статтю
Дюшес
 Син завіз маму в притулок і забув про неї