Сина не має, тому забирайся з цим «онуком» геть! Він ніколи не був моїм! Даю тобі два дні, щоб зібрати речі та поїхати!
З Олегом я почала зустрічатися ще з університету, а потім пропозиція, весілля, початок спільного життя разом, а за тим і народження Іванка. Жили ми на квартирі, яку залишила йому у спадок бабуся і відчували себе прекрасно, лише перші три роки, доки я була у декреті та не працювала, мусила вислуховувати від свекрухи, яка я погана, що сиджу на шиї у чоловіка, ніби не розуміла, що у нас дитина. А коли я її просила посидіти з онуком, щоб я пішла на співбесіду, то вона відразу цуралась.
Хоча її улюбленою «темою» було те, що Іванко не схожий на свого тата. Цими словами вона намагалась наштовхнути всіх на думку, що я зраджувала чоловіку. Коли я скаржилась Олегу на це, то він лише сміявся і говорив менше всього такого слухати.
Коли я знайшла роботу після декрету, то свекруха довго не вагалась і знайшла нову причину діставати мене – говорила, що я одружилась з Олегом, тому що у нього є квартира, бо сама я бідна, як церковна миша і ні за що б сама не заробила.
Коли син закінчив школу, Олег зліг, довго ми його возили по лікарнях, доглядали вдома, та все даремно, у стражданнях його таки не стало…
Після похорону чоловіка свекруха прийшла до нас з претензією.
– Сина не має, тому забирайся з цим «онуком» геть! Він ніколи не був моїм! Даю тобі два дні, щоб зібрати речі та поїхати! – кричала свекруха.
– Та що з вами таке? Чого ми маємо покидати квартиру, у якій Іван є законним спадкоємцем?!
– Думаєш я стара і не знаю, що тільки родичі можуть бути спадкоємцями?
– А Іван йому хто? Син – прямий і перший спадкоємець!
– А ти доведи, що він його син і тоді поговоримо!
– Якщо так хочете, то доведу, але тоді, щоб вашого духу у цій квартирі більше не було.
Вона злісно на мене поглянула, але погодилась на таку умову.
Через місяць ми разом дізналися, що Олег батько Івана і тоді свекруха кинула на мене з обіймами та просила пробачення.
– Як ви могли подумати, що я зраджувала Олегу, коли я все життя кохала його і кохаю досі?!
– Пробач…. Пробач… Ви ж мені найближчі люди. Не знаю, що на мене тоді найшло.
Після цього у нас налагодилися стосунки й тепер я можу сміливо називати свекруху другою мамою, але що саме на неї так вплинуло я й досі не розумію…
Проте щоб це не було, воно мені подарувало близьку людину!
