Загалом моя мама для мене авторитет, але не в питанні виховання дитини. От у цьому питанні я з нею постійно не погоджуюся. Колись, як мені видалося, все було набагато простіше. А от зараз діткам потрібна особлива увага.
А в мене ще в дитини виникла проблема з мовленням у Ігорка. Малий розвивається добре. Ріст в нормі. Вага також така, як треба. А мова у нас не розвивається. Малому наразі два з половиною рочки. А він говорить лишень двоскладові слова: мама, баба, тата, папа, дідя, котя. І все!
Я почитала відповідну літературу, поспілкувалася з лікарем з того приводу і заспокоїлася. А от матір мене діймає щоденно. Каже, що це зовсім не норма.
-Ти у мене заговорила в два рочки. І тебе не можна було зупинити. А він он вже який великий і досі мичить, як телятко…
-Годі, мамо! Прийде час і він заговорить. Не діймайте мене вже стільки, – прошу матір.
Проте моє прохання її не спиняє. Вона за кілька хвилин продовжує цю ж тему. І я вже завожуся, бо до мене знову повертається неспокій.
Врешті в наше спілкування втручається чоловік. Він каже, що почав говорити доволі пізно. Вже майже у три рочки. А до того мовчав, як риба.
Слова чоловіка мене трохи заспокоїли. Так минуло ще пів року. Але мовлення малого а ні на йоту не розвинулося. Я вже хвилююся по-серйозному. Вночі не можу спати, бо свердлить мозок думка про німоту сина. Матір напосілася на мене, як ніколи до того.
Може хтось порадить , що мені робити. Лікарі поки що розводять руками. Кажуть працювати з логопедом. Але прогресу в цьому питанні наразі я не бачу.
