Сину всього лиш три рочки від народження. Але він дуже хоче піти зі мною на риболовлю. У три роки? Рибалка? Розумієте? Він плаче: «Хоцу на либалку».
-Гаразд, візьму, якщо встанеш, – втішаю малого.
Буджу його близько третьої. Встає, одягається.
Ми сидимо на березі річки. Тихо. Лиш зрідка десь сюркочуть коники і хлюпоче річка.
-Гарно?
-Гално, – відзивається малий.
-Ось ми зараз будемо тут ловити рибку. Добре?
-Добле.
-Ти любиш рибку?
-Люблю.
-Насадимо на гачок хробака.
-Не тлеба. Він зивий.
-Тоді зробимо з хлібчика кульку. Добре?
-Добле.
Я насаджую хлібну кульку і закидую вудку. Поплавок завмирає на плесі
-Ось тримай, – передаю сину вудилище.
Син позіхає, але вудилище все таки бере.
-Добре тобі тут?- питаю.
-Добле.
-Не замерз?
Хитає головою. Я прихиляю його до себе, і ми вдвох спостерігаємо за поплавком. Малий дрімає.
І тут я вловив, що поплавок почав стрибати, час від часу занурюючись, то знову виринаючи. Потім щез надовго під водою.
-Клює! Глянь, клює!
Малий прокинувся від дрімоти і став на ніжки.
-Тягни! Тягни! – командую я. – Втече!
Син перелякано глипає на мене. Я вихоплюю в нього вудку, але з такою силою, що він котиться вниз у траву. Я за ним. Ми сміємося. Виймаю вудку – вона пуста!
-Обманула нас рибка. Обманула, – втішаю малого.
-Оманула липка, – повторює зі сміхом малий. Ми обоє регочемо, що є сили.
-Рибаки! Ви що з розуму посходили? Зараз лиш четверта година, а ви кричите так, що всі сусіди, мабуть, вже прокинулися, – обурилася дружина і відвернулася обличчям до стінки.
