Того ранку я по дзвінку будильника швидко прокинувся. Настало восьме березня, а це значить – прийшла пора відправитися на квітковий ринок і купити букет, щоб привітати свою улюблену дружину. Я вирішив, що в цей раз відмовлюся від банальних троянд або тюльпанів і куплю що-небудь оригінальне, наприклад, мімози. В цей весняний ранок погода була ще досить холодною. Так ще й холодний вітер проймав з ніг до голови. Ще не ввійшовши на ринок, я побачив яскраві кошики з мімозами, які привернули мою увагу. Вони притягували мене, і я вже зрозумів, що не хочу ніяких інших квітів, тільки ці.
Я почав шукати продавця і мені сказали, що потрібно трохи почекати. Поки я чекав, то відчув, що на вулиці реально холодно. Я ховав замерзлі руки в кишені, але це не сильно допомагало. І тут поки я курив і чекав, мою увагу привернув один чоловік. Він був в старому плащі, який, судячи по його зовнішньому вигляду, пережив уже багато і був неодноразово зашитий. На ньому були такі ж старі затерті штани. Але у всьому його зовнішньому вигляді вражав той факт, що всі його речі були ідеально чистими, а черевики – натертими до блиску. Сорочка, яка виднілася з-під плаща, також була вигладженою. Я подивився на обличчя цього літнього чоловіка, і в його погляді читалася гордість. Звичайно ж, в такий день старий був поголений, про що свідчили численні порізи на його обличчі, заклеєні газетою. Дідусь так само знаходився в очікуванні, переминався з ноги на ногу і трусився від холоду. Продавщиця все не з’являлася і я вже почав нервувати. Але тут вона з’явилася. І першим до неї підійшов той дідусь.
Він запитав про вартість гілочки мімози. На що продавщиця раптом різко заперечила йому, щоб він провалював, тому що таким алкашам вона нічого не дає. Так що за безкоштовно він нічого не отримає. Старий почав заперечувати, що він не алкоголік і взагалі не випиває, просто йому потрібна одна гілочка мімози. Але продавщиця була непохитна і прогнала діда, який вже мало не плакав. Потім вона випалила, що так вже й бути, продасть йому одну гілочку за п’ять гривень. Дідусь почав шукати по своїх кишенях, з яких зумів знайти три пошарпані гривневі купюри. Він запитав, а чи знайдеться для нього гілочка мімози за три гривні. Я побачив в очах цього чоловіка нестерпну тугу і біль. Але продавщиця цього не помічала, довго копошилися серед гілок і знайшла саму непоказну, поламану. Вона простягла її дідові, попросивши того провалити до своєї алкашки і більше не муляти їй очі, відволікаючи покупців. А дід тримав цю зламану квітку і вже не міг стримувати сліз.
У цей момент я, до цього лише спостерігав за ситуацією з боку, вже не витримав і з гнівом звернувся до продавщиці. Мовляв, як вона може так чинити з людиною. У цей момент продавщиця зблідла і стиснулася. Я вже не відповідав за свої вчинки, тому я зухвалим тоном попросив продавщицю сказати, скільки коштує кошик з мімозами. Він коштував сто гривень. Тоді я кинув цю купюру під ноги продавщиці, забрав кошик з квітами, і вручив її дідові. Він почав відмовлятися, а сам плакав. Я вже і сам ледве стримував свої емоції, і готовий був розплакатися.
Ми разом з ним пішли з ринку. Йшли ми мовчки, не кажучи один одному ні слова. Я ще з дідусем вирішив зайти в гастроном, щоб купити якогось вина і торт. Я згадав, що сам же не купив квіти для своєї дружини. Тоді я сказав дідові, щоб він брав кошик квітами, торт і вино, і мчав вітати свою улюблену. Я розумів, що мені не шкода цих ста гривень, а дідусеві вони допоможуть. Побажав йому всього найкращого.
Ну а дідусь продовжував плакати, і його сльози падали на його поношений і підлатаний плащ. В його очах читалася щира вдячність, але в той же час він абсолютно не розумів, чим заслужив таке ставлення від незнайомого перехожого чоловіка. Я вже не міг спостерігати за старим, обняв його, вручив йому кошик з квітами, вино і торт. Я почав уже йти, і в цей момент літній чоловік нарешті звернувся до мене.
Крізь сльози він прошепотів, що вони з дружиною вже сорок п’ять років разом, і так сталося, що вона тяжко захворіла. У нього немає грошей, але в цей день він просто не міг залишити її без подарунка і пішов на ринок, щоб купити хоч щось. Він щиро подякував мені за допомогу.
А я стояв посеред вулиці, мов укопаний, забувши про те, для чого я прийшов на ринок і який сьогодні день. Я біг, не знаючи куди, а з моїх очей лилися сльози. З цього дня я відчув, як змінився. Моє сприйняття життя змінилося і воно більше ніколи не буде колишнім. У мені прокинулися внутрішні емоції, які дрімали до цього моменту.
Хотілося б звернутися до людей і попросити їх не бути байдужими, як ця продавщиця квітів. У кожної людини в житті складаються різні складні ситуації. У будь-якому положенні потрібно залишатися людьми і випромінювати доброту. Ось до чого я прийшов після зустрічі з тим старим на квітковому ринку раннім холодним ранком восьмого березня. І я вдячний долі за цю зустріч, яка навчила мене ще більше цінувати своє життя і піклуватися про близьких мені людей.
