Одна жінка прийшла в гости до подруги. Дружили ще з університету. Був день народження. І все було чудово, просто казково. Велика квартира, чотири просторих кімнати. У вітальні накритий стіл — яких тільки смакотень нема! І сир тече золотистими слізками, справжній добрий сир з дірочками. І ковбаса першого ґатунку, зерниста, з біленькими вкрапленнями сальця. І запекла риба. І м’ясо, запечене на вертелі — нову духовку випробовували! І помідорчики квашені, і хрустка капуста з часничком. І солодощі, і випічка… Не стіл, а справжній український натюрморт.
І гості такі гарні. Родина й колеги. Усі щиро вітають, тости говорять. Музика тихенько грає. На полицях порцелянові статуетки, на вікнах гарні портьєри, на підлозі килим з квітами, м’який такий, приглушує звуки… Усі їли із задоволенням.
Чоловік подруги подарував дружині витончене кільце з діамантом. Та все ж дата — п’ятдесят років! Діти від щирого серця привітали маму. Маленький онучок бабусю поцілував… І всім вистачило місця. І всі були щасливі.
А потім навіть потанцювали. Господарі спеціально одну кімнату звільнили для танців. І трохи розігріті їжею та напоями гості танцювали повільні танці під чудові пісні їхньої молодості. І Наталку теж запросив танцювати дуже приємний чоловік, колега чоловіка іменинниці.
Наталка танцювала. Розчервонілася, коси розпушилися — танцювала чудово. Як у молодості. І чоловік посміхався, говорив компліменти. Нічого зайвого. Але це було приємно. Просто приємно чути гарні слова.
А потім Наталка глянула на годинник і опам’яталася. Треба йти додому. Не йти — бігти. Вже багато часу. Свекрусі треба дати ліки, помити її, чоловік сам не впорається. І треба варити їжу на завтра, завтра Наталка на роботу з обіду, але зранку купа інших справ. Потім прийде чоловік — у нього теж повно клопоту. Коли в хаті хворий, справ ніколи не закінчується.
А грошей нема. Чоловік втратив роботу — видавництво закрили. Поки що влаштувався тимчасово за копійки. І треба віддавати кредит, бо бізнес сина прогорив. І їхати до невістки в лікарню — вона з дитиною вже два тижні там.
Свекруха залишиться з сиделкою. А знаєте, скільки треба платити сиделці за годину? Ось. Гроші потрібні. І треба вночі посидіти за комп’ютером, попрацювати, щоб потім сиделка посиділа з хворою…
Ці думки нахлинули раптом. Наталка швидко зібралася — її не стримували. Святкування тривало. Подруга обняла на прощання. Вона завжди допомагала! Але в неї своє життя, своє свято. Свій чоловік. Свої діти. А Наталці треба йти додому. У свою хату і своє життя.
І Наталка пішла до автобуса під холодним, прозорим дощем. І на мить спалахнула думка: повернутися. Повернутися туди, де тепло, де накритий стіл, де грає музика, де всі такі добрі й щирі.
Де можна говорити не про хвороби й гроші, не про негаразди й проблеми — можна говорити про фільми. Згадувати смішні випадки з молодості. Сміятися з жартів. Або ось так танцювати пАле Наталка посміхнулася, щільно закрила парасольку і рішуче зайшла в автобус, бо знала — рідні вдома чекають на її теплоту, навіть коли за вікном холод і дощ.
