З моїм колишнім чоловіком ми познайомилися коли він ще був одружений та я в той момент одразу вирішила, що у нас нічого не вийде. Я не зустрічаюся з одруженими, це моє життєве правило. Не хочу, щоб мене настигла така ж доля, як і його дружину, адже все в житті повертається. Проте це лише стимулювало Станіслава мене добиватися, він наче активізувався після моєї відмови. Чоловік сказав, що покине свою дружину заради мене. Це тішило моє самолюбство та я сказала, що після його розлучення у Станіслава буде шанс запросити мене на побачення.
Так і сталося, Станіслав доволі легко та швидко розлучився зі своєю дружиною. Це мало б мене насторожити, але я була в ейфорії від нашого кохання. Ми недовго зустрічалися, все йшло до весілля, як я дізналася, що вагітна. Це прискорило наше одруження та невдовзі народився наш синочок. Назвали його Артемом.
Та недовго я тішилася своїм шлюбом. Коли Артему виповнилося три роки, Станіслав сказав, що йде від мене до іншої жінки. Бумеранг все-таки мене наздогнав.
Я залишилася одна з малою дитиною. Було дуже важко. Мені потрібно було заліковувати душевні рани, а тут ще й дитина, яка потребувала моєї уваги. Спершу я вирішила знову знайти собі чоловіка та якомога швидше. Але на побачення я ніяк не могла вирватися. Артем не сприймав нікого крім мене та навідріз відмовлявся залишатися з нянею. Скільки їх вже було та ні з ким він не залишався довше десяти хвилин.
Я вирішила поки зав’язати з побаченнями. Думала, що з часом син підросте та у мене з’явиться більше часу. Але зараз мені вже сорок років, я втратила навички спілкування з чоловіками, стала дуже замкнутою в собі. Друзів у мене майже немає, бо всі вони зайняті своїми проблемами.
Мені потрібно повернутися до свого попереднього стану коли я була веселою та комунікабельною жінкою без численних комплексів, якими я обросла за час материнства.
