Ця історія про одного з найкращих людей, яких я знаю. Його звуть Вова. Товаришувати ми почали ще у школі й нічого не змінилось по цей день, бо зараз ми ще й партнери по бізнесу.
На днях я помітив, що він дуже засмучений. У нас не було таємниць один від одного, тому я прямо запитав у нього, що сталось.
– Уяви собі, до мене сьогодні прийшла мама. Біологічна. Почала говорити, що її винен за те, ким став й де опинився. Оплатити мій «борг» перед нею запропонувала квартирою і її повним утриманням.
Я й не знав, що відповісти, так сильно мене шокувала ця новина. Мама від Вови відмовилась, коли він тільки народився й після цього більше не з’являлась у його житті.
Вона йому розповіла свою історію. Звуть її Наталя. Після закінчення коледжу, вона вступила в університет, де весь час приділяла навчанню, доки один красивий хлопець не задурманив її голову. Вона думала, що все буде інакше. Наприклад, як у її мами з татом, де після весілля очікувало багато діток й щасливе сімейне життя. Але її хлопець Павло навіть не збирався про таке думати. Вона для нього була черговою дівчиною, щоб розважитися й погуляти.
Коли двоє молодих людей дізналися про вагітність, то плани на життя і їхні шляхи розійшлися. Наталя була переконана, що вони повинні одружитися, Павло ж її прямо сказав, що це її проблеми. На цих словах він зник з її життя.
Після цього вона ще якийсь час намагалась зв’язатися з Павлом, але все було даремно. Тоді вона почала гуляти з його другом й у них зав’язалися романтичні стосунки. Наталя, розуміючи, що дівчина з причепом нікому не потрібна, залишила дитину у пологовому будинку, а сама продовжила жити безтурботним студентським життям, позбувши про дитину, яку залишила.
На щастя, Вові пощастило, бо через кілька місяців його всиновили й він ріс у хорошій сім’ї, що любили його й в усьому підтримували. Та й сам він ріс хорошою, розумною та ввічливою людиною. Ми разом з ним створили бізнес, коли ще були молодими хлопцями, а згодом зустріли подруг-дружин, з якими одружилися й живемо щасливими сім’ями.
Загалом, нічого поганого я про Вову не можу сказати. Лише те, що інколи він надто добрий.
Я боявся, що й тут його доброта зіграє з ним поганий жарт, але він твердо вирішив, що не допомагатиме мамі, бо вона йому була чужою людиною. Він побачив її вперше у житті у 25 років й відразу з вимогою про гроші. До того ж вона грозилась судом, щоб він її допомагав.
Тут мій друг навіть мене вразив, бо «зробив хід конем», сам подав на неї у суд й на днях мають винести рішення, що забороняють цій громадянці наближатися до нього й до членів його сім’ї, ближче ніж на 1 кілометр!
