Три дні на тиждень я сиджу зі своїм онуком, поки діти на роботі. Я завжди рада допомогти дітям та й посидіти з улюбленим онуком – це завжди веселі історії та добре проведений час. Михайлик росте хорошим, кмітливим та дуже розумним хлопчиком. Незважаючи на те, що йому всього лише чотири рочки, міркує він дуже високо. Бува таку думку скаже, що вона змушує мене задуматися над його словами і не виходить мені з голови декілька днів, а те й тижнів.
Ось і сьогодні був такий ж насичений день. Ми сходили з ним до геологічного музею. Його дуже вразило те, які бувають камені та кристали.
Я привела Михайлика додому та передала дітям. Сама ж побігла додому, бо мій улюблений кіт Марс вже дуже сумує за мною. А зважаючи на його бездонний шлунок, то певно вже прийнявся їсти вазони.
По дорозі додому забігла до супермаркету. Мені потрібно всього дрібниць пару: хліб, молоко, пару яєць, куряче філе та корм для кота. А! Ще ж пряників до чаю! Добре не забула.
Черги були великі, бо ж якраз час пік. Всі повертаються додому, а хтось з навчання. Я нікуди не поспішаю, хіба що до Марса, щоб він знову не почав їсти кактуса.
Я спокійно стояла в черзі. В моєму випадку з віком прийшла і мудрість, тому я не бачила сенсу сильно нервувати через розмір черги. Проте чоловіку позаду мене мудрість точно не світить. Як мінімум наступні декілька днів точно.
Весь час він лаявся, стогнав та обурювався. Як так можна висловлюватися? Я не розумію, він ж не сам. Проте я не зважала на його ниття та стояла і очікувала своєї черги. Чоловік ж продовжував жалітися на те, як він поспішає та як йому набридли ці черги. Просив відкрити ще одну касу, лаяв відвідувачів та персонал.
Проте касу не відкривали, черги вже набагато менші, тому потреби в цьому не має. Ніхто не слухав цього довбня, а просто спокійно робили свої справи.
Підійшла моя черга. Всі товари пробили, але от біда – закінчилася чекова стрічка. Її заміна тривала буквально хвилину. Але чоловік не міг терпіти настільки довго і почав дуже голосно лаятися та кричати. І гнів його зачепив ще й мене.
Як я зрозуміла – причину затримки черги він не почув, а тому розізлився не на жарт. Я ж просто оплатила свою покупку картою та пішла збирати все до сумки для покупок. Поки ж я це робила чоловік почав обурюватися та ображати мене:
-Як дістали ці пенсіонери! Я тут стою, чекаю, після роботи втомлений та голодний і змушений чекати ще довше, через стару дурепу, якій в час пік дуже треба було прийти та купити свій дурнуватий хліб з пряниками! Та таких як ви треба закривати в час пік дома та нікуди не пускати! Нащо їй в той магазин саме зараз? Вона ж пенсіонерка, дома сидить і нічого не робить!
Я ж просто складала продукти до сумки та старалася не слухати його слова, хоча, як-ні-як, мені було образливо. Чому це я нічого не роблю, бо я пенсіонерка? Я допомагаю дітям, прибираю дворик нашого будинку та слідкую за клумбою, а ще підробляю репетитором для школярів. Я багато чого роблю і далеко не байдикую. Мої роздуми перервала жінка з черги, яка вирішила заступитися за мене:
-Не зважайте на цього чоловіка уваги, бабусю! Самі ж розумієте – осіннє загострення в психічно не врівноважених. Таких треба жаліти або ж на лікування відправляти.
Люди засміялися, я також пропустила смішок. А чоловік, почервонівши до стану буряка та злий оплатив продукти і пішов гучно тупаючи з супермаркету.
А я пішла додому до свого улюбленого кота Марса, який певно вже з’їв всі вазони в очікувані мене.
