” Та ти, мабуть, сьогоднішню молодь погано розумієш!
Здоровенькі були, Олено, бачу, у городі клопочешся, от і вирішила завітати, Наталія Степанівна стояла біля хвіртки, переступаючи з ноги на ногу.
Вони з Оленою Михайлівною жили у різних кутках села. Наталя із чоловіком Іваном біля ставка, а Олена ближче до гаю.
Раніше вони й не спілкувались людей довкола й так вистачало. Та тепер у сусідів усі онуки вже дорослі, а до Наталії з Іваном діти хочуть привезти онуків Ярослава й Тараса на цілий місяць. Кажуть, хлопцям у місті набридло.
Колись сім’я сина жила краще їздили за кордон, а тепер справи змінилися. От і згадали, що батьки в селі живуть, біля води. Вирішили не на вихідні, як звикли, а на довше.
Тільки, мамо, вони постійно сваряться, попередив син Андрій. Ярослав у тринадцять вважає себе дорослим, а Тарас не хоче йому підкорятися.
Та годі! весело відповіла Наталія. Що ми, з власними онуками не впораємось? Привози!
Але, поклавши слухавку, задумалась діти тепер не такі, як колись. До них і підступи важко знайти. Маленькими їх часто привозили, а тепер? Раптом не вийде?
Іван у неї людина сувора, непослуху не терпить. А скандали нікому не потрібні.
Тому Наталія вирішила підстрахуватись пішла до Олени, в якої, здається, теж онуки такого ж віку бувають.
З власного досвіду вона знала дітей треба зайняти. Тоді й проблем менше буде, якщо знайдуть спільну мову.
Заходь, Наталю! побачила сусідку Олена Михайлівна. Що привело?
Онуків на місяць привезуть, а в тебе, здається, хлопці такого ж віку? Давай познайомимо якщо подружаться, то й нам легше буде.
Та ти, мабуть, сьогоднішню молодь погано розумієш! Олена сміялась. Не боїшся їх надовго брати? У мене онуки такі, що й дід ледь не вислав їх додому. Ну що ж, веди познайомимо. Адже це наші онуки!
На вихідні приїхав син Андрій із дружиною Марією та синами Ярославом і Тарасом.
Хлопці підросли, але діду й бабусі були раді. І Наталія заспокоїлась.
Що там Олена лякала? У неї, може, діти невиховані, а ось її ввічливі й розумні! І навчаються добре нема чого боятись.
Мам, якщо що дзвони, я з ними поговорю, сказав Андрій, але Наталія махнула рукою. Та годі тобі! Хіба ми тебе не виховували?
Ввечері Ярослав і Тарас довго не вгамовувались. Їх поклали спати у колишній кімнаті Андрія.
Та, схвильовані новим місцем, хлопці ніяк не засинали. Гукали, сміялись, а Івана Степановича це дратувало.
Нащо ти, Наталю, погодилась? Їм наше село не потрібне, а тепер ось!
А вранці онуків не добудишся. Вже обід близько, а вони сплять!
Бабусю, дай поспати, бурмотів Ярослав.
Тарас і зовсі спав міцно, навіть не почув її слів.
Та скільки ж можна? здивувалась Наталія.
А потім побачила на підлозі щось дивне. Придивилась та це ж їхні телефони!
Ви що, грали всю ніч?! Та ж так не можна! Заберу їх!
Ярослав миттю схопився.
Віддай! Це моє! Мама дозволяє!
Зараз їй подзвоню й дізнаюсь, що дозволяє! сказала Наталія.
Хлопець одразу відпустив телефон, надувся, вийшов із кімнати, хлопнувши дверима.
Ну і дзвони!
Дві години вони не виходили. Іван уже збирався йти розбиратися що за бойкот у перший же день? Але хлопці з’явились, обидва насуплені:
Ми каші не хочемо. Нам нагетси чи бутерброди.
Отак?! розлютився Іван Степанович. Каша вам не по душі? То ходіть голодні! А ліжка вже прибрали? Ну-но, подивлюся!
У кімнаті пакети від чіпсів, обгортки від цукерок у ліжках.
Ви навіть на кашу не заробили! Збирайте сміття, застеляйте ліжка!
Не можна нам голодними ходити! Тарас дивився злісно. Ви злі!
Іван мало не вибухнув, але Наталія втрутилась.
Давай я покажу, як ліжко застеляти, а завтра самі, добре? А бутерброди тільки після каші. Домовились?
Балуєш їх, бурчав Іван. Лобасті, а розуму нема!
З онуками Олени Ярослав і Тарас подружились.
Але що вони витворяли вчотирьох!
Граючись у дворі, ламали квіти, тягли в хату бруд, розгойдували стільці. Одні збитки!
Що це за діти?! лютував Іван. Більше ніколи! Якщо не вміють себе поводити нехай не їздять!
А потім взяв Ярослава з собою допомагати лагодити велосипеди. А Наталія з Тарасом готували обід.
Ти теж будеш працювати на обід? здивувався Ярослав.
А ти як думав? Бачив, щоб я без діла сидів? У житті нічого без праці не дається! А ви штани порвали добре, що бабуся зберегла батькові речі. Тепер у його штанах бігаєте!
Ти сам, д
