А ти, мабуть, сучасних діток не розумієш!
Здоровенькі були, Ганно! Бачу, у городі копошишся, от і вирішила завітати, Марія Степанівна стояла біля калітки, переступаючи з ноги на ногу.
З Ганною Олексіївною вони мешкали у протилежних кінцях села. Марія з чоловіком Тарасом жила біля ставка, а Ганна ближче до гаю.
Раніше вони й не спілкувались сусідів і так вистачало. Але тепер у сусідів онуки вже дорослі, а до Марії з Тарасом онуків, Богдана та Ярослава, хочуть привезти на ціле літо. Кажуть, міське життя їх набридло.
Колись сімя сина жила заможніше, тож відпочивали за кордоном. А тепер справи змінилися, згадали про батьків у селі. І вирішили не на вихідні, як звикли, а на цілий місяць.
Тільки, мамо, вони постійно сваряться, попередив син Олег. Ярослав у тринадцять уявив себе головним, а Богдан не хоче слухатись.
Та годі тобі! Ми з онуками впораємось, весело відповіла Марія. Але, поклавши слухавку, задумалась. Діти тепер не ті, що колись. Маленькими ще якось ладили, а тепер Раптом не вийде?
Тарас у неї суворий, непослуху не терпить. А скандалів їм не треба.
Тому Марія вирішила звернутися до Ганни у неї ж теж онуки такого ж віку бувають.
З власного досвіду вона знала: дітей треба зайняти, тоді й проблем менше.
Заходь, Маріє! побачивши сусідку, гукнула Ганна Олексіївна. Що привело?
Онуків на літо привезуть, а в тебе, здається, хлопці такого ж віку? Познайомимо їх і нам легше, і їм веселіше, запропонувала Марія Степанівна.
Та ти, мабуть, не знаєш, які тепер діти! засміялась Ганна. Не боязко їх надовго брати? Мої онуки мене змучили, а дід Тарас взагалі хотів їх відправити додому. Та ладно, веди їх, познайомимо. Що вдієш це ж рідні онуки!
На вихідні приїхав Олег з дружиною Оленою та синами Ярославом і Богданом.
Хлопці виглядали доброзичливими, і Марії стало легше.
І чого Ганна лякала? У неї, може, діти невиховані, а ось її онуки чемні та розумні. І вчаться добре немає про що хвилюватись.
Мамо, якщо що дзвони, я з ними поговорю, сказав Олег, виїжджаючи.
Але Марія лише махнула рукою: Та годі тобі, сину! Хіба ми не вміли дітей виховувати?
Ввечері хлопці довго не засинали. Їх поклали у колишню кімнату Олега, але вони, схвильовані новим місцем, гучно балакали. Тарас уже сердився:
Навіщо ти, Маріє, погодилась? Їм наше село не потрібне!
Але вранці їх ледь розбудили. Вже обід наближався, а вони спали.
Бабусю, дай поспати ще, бурмотів Ярослав.
А Богдан навіть не почув її слів.
Та скільки ж можна! обурилась Марія.
Раптом вона помітила щось на підлозі. Подивилась уважніше і руки опустила.
Телефони!
Ви що, грали всю ніч?! Ні, я їх забираю!
Ярослав одразу схопився:
Віддай, це моє! Мама дозволяє!
Зараз подзвоню і спитаю, що вона дозволяє! огризнулась Марія.
Хлопець відпустив телефон, насупився, вийшов, грюкнувши дверима: Ну і дзвони!
Дві години вони сиділи у кімнаті. Тарас вже хотів йти «розбиратися», але хлопці вийшли з похмурими обличчями:
Ми кашу їсти не будемо. Хочемо нагетси або бутерброди.
Отак?! розлютився Тарас. Якщо каша вам не до смаку сидіть голодні! А ліжка застелили? Піду подивлюся Звідки у вас чіпси й цукерки в ліжку? І нічого не прибрано? Навіть на кашу не заробили! Зараз же збираєте сміття й застилаєте!
Нам голодним не можна! Богдан дивився на діда злісно. Ви злі!
Тарас мало не вибухнув, але Марія втрутилась: Зараз покажу, як ліжко застеляти, а завтра самі, добре? А бутерброди після каші. Угода?
Балуєш їх, бурчав Тарас. Лобарі виросли, а розуму нема!
З онуками Ганни хлопці подружились.
Але що вони витворяли!
Якщо грались у дворі, то потім Марія нишком збирала поламані гілки, зімяті квіти. Трави на ногах заносили в хату, крихти скрізь. Стільці похитувались, двері ледь не злітали з петель.
Самі збитки!
Що це за діти?! лаявся Тарас. Більше не приїжджатимуть! Ну, Ярославе, йдемо велосипеди лагодити. А бабуся з Богданом обід готуватимуть. Треба ж заробити на їжу?
І ти теж «зароблятимеш»? здивувався Ярослав.
А ти як думав? Бачив, щоб я без діла сидів? У житті нічого без праці не дається! А ви в перший же день одяг порвали. Добре, у бабусі ще вашого тата речі лишились
Сам не бурчи, шепотіла йому Марія. Ти теж ангелом не був!
Повертаючись додому, хлопці скаржились:
Дід нас замучив! Телефони не давав і змушував працювати!
Але через тиждень Олег
