Ні, Олесю, на мене не розраховуй. Вийшла заміж будь тепер за чоловіком, а не за мною. Мені тут чужий у домі не потрібен, різко відповіла Наталка.
Олеся нервково ковтнула, міцніше стиснувши телефон. До горла підкотився грудок. Вона не очікувала такої зневажливої відмови.
Мам… Він же не чужий. Це мій чоловік, твій зять. Ми ж не просимо купити нам квартиру, просто хочемо трохи пожити в тебе, поки зберемо на перший внесок.
Почувся короткий, злий смішок.
Знаю я, як це буває. Пустиш пожити потім не вижену. Вам спочатку внесок, потім ремонт, а далі ще щось. А мені спокою не буде. Ні, Олесю, не ображайся, але ми з твоїм батьком все самі робили, нікого не турбували. І ви давайте, якось самі справляйтесь.
Мам, ну які самі? не здавалася Олеся. Ти ж знаєш, що ми обидва працюємо, на всьому економимо. Майже всі грої йдуть на оренду. З такими темпами й нашими цінами ми хіба що на коробку від холодильника накопичимо.
А кому зараз легко? голос матері став дратівливим. Я з твоїм батьком жодного дня у батьків не жила. Самі через все пройшли і нікому не скаржились.
Самі, самі… Мам, тільки не розповідай. Я ж памятаю! Памятаю, як бабуся вам допомагала.
Не порівнюй, це інше. Бабуся допомогла, бо хотіла й могла. Ми в неї нічого не просили. Я цю квартиру чесно вистраждала з твоїм-то…
А я тебе не просила народжувати мене в нікуди, випалила Олеся й кинула трубку.
Всередині клекотіло від обурення. Може, мати й мала право відмовити, але те, як вона це зробила… Наче вона майже імперію збудувала, а Олеся, нахабниця, тепер на чужих плечах у рай їхала. Але ж було зовсім не так.
…Коли Наталка дізналася про вагітність, вона навіть заміжня не була. Олександр, батько Олесі, був легковажним, ще не нагулявся й не шукав зайвої відповідальності. Його мати була такою ж давно розійшлася й увіковічній пошуку щастя. Тому Наталка звернулася по допомогу до Віри Миколаївни бабусі Олександра.
Віра Миколаївна, дізнавшись про вагітність Наталки, аж заплакала від радості, міцно обняла її й пообіцяла допомогти.
Ти, доню, навіть не думай, народжуй. А вже я з Сашком поговорю, запевняла вона. І раз так вийшло, мабуть, дім вам свій відпишу. До доньки переїду. Мені й так важко самій, а Тані помічниця з господарством потрібна. А вам буде де дитину ростити.
Віро Миколаївно, що ви? не вірила своїм вухам Наталка. Це ж цілий дім, не коробочка ж!
Я його на той світ із собою не заберу. Я щасливою не була, так хоч ти будь, зітхнула жінка.
Віра Миколаївна слово дотримала й навіть перевиконала план. Дарчу оформила на Наталку, знаючи, що онук у неї не найвірніший. Наталка ж розміняла дім на двокімнатну квартиру.
З народженням Олесі нічого не змінилося. Олександр гуляв і зраджував, а його внесок у родинне життя обмежувався зарплатою. І то часто не донесен
