У мене є двоюрідний брат Іван, ми з ним однолітки. Але батьки не купують йому стільки іграшок, скільки мої купують мені. Я не жадібний та не хвалюся тим, що у мене є, бо розумію, що не всі батьки мають змогу купити своїй дитині дорогу іграшку.
Нещодавно у мене з’явилося нове захоплення, я почав збирати моделі автомобілів. Знаєте, такі зменшені копії реальних автомобілів. Це дозволяє мені розумітися на машинах, я тепер знаю майже всі марки автомобілів. Тато поділяє моє захоплення та вони з мамою замовили для мене спеціальну поличку для цих цілей. Тепер в моїй колекції 20 машинок. Я кожного ранку милуюся ними. Знаю, що такі машинки коштують дорого, тому не нахабнію та прошу одну машинку в місяць.
Нещодавно до мене почала приходити бабуся. Я дуже цьому радий, бо люблю свою бабусю. Ми з нею граємось, я показую їй колекцію машинок. Та якось я помітив, що у мене не 20 машинок, а 19. Спочатку я подумав, що одна з них впала на підлогу та кудись закотилась, ми цілий день її шукали та не знайшли. Після наступного візиту бабусі машинок стало 18. Я не хотів безпідставно звинувачувати бабусю та промовчав про зникнення другої машинки.
Та якось ми прийшли в гості до Івана. Як же я здивувався, коли побачив у нього вдома дві мої машинки. Я попросив його віддати їх, а Іван відмовився.
Тоді я про все розповів мамі. Мама запитала в Івана де він взяв такі машинки, а брат відповів, що це бабуся йому подарувала. Я побачив, що мама змінилася в лиці та відвела бабусю на розмову. Краєм вуха я чув, що вона сказала:
– Вам хіба шкода, твій чоловік ще багато таких купить твоєму сину, а в Івана батько безробітний, хай порадіє дитина.
Мені стало так сумно від такої несправедливості. Ми пішли додому та більше не запрошували бабусю до нас в гості.
