ВІТЧИМ ДЯДЬКО МИХАЙЛО
Дядько Михайло був кумедний. Неповороткий, як ведмежа. Низького зросту, пухкенький, кучерявий. Очі маленькі, блакитно-прозорі, як цукерки. Окуляри. І таке дитяче обличчя радісне, наївне.
Тарас боявся чоловіків. Тремтів від їхніх голосів, сміху. Якщо на вулиці йому простягали руку, як дорослому, в його шість років, миттєво ховався за маму.
Оленко! Чого це в тебе захисник такий боягуз! сміялися дорослі.
Тарас не був боягузом. Він захистив від трьох підлітків сусідку Маринку, коли в неї на вулиці відібрали мяча. Просто прикрив її собою і твердо сказав:
Не чіпайте! Вона дівчинка. Матимете справу зі мною!
І хлопці пішли.
Ото, малий сміливий знайшовся! лиш і сказали.
Маринка після цього взяла його за руку: «Давай дружити!»
А коли кошеня забралося на дерево, Тарас сам за ним ліз, добре, що мама з вікна побачила, вибігла. Покликала сусідів. Ті зняли і хлопчика, і кошеня. Котика вони з мамою забрали додому, назвали Васильком.
У садочку Тарас був найсміливіший, найрозумніший. Його ставили за приклад. Але чоловіків боявся все одно.
Це почалося у два роки. Коли так страшно кричав і замахнувся на маму батько. Такий великий і гарний. Чорнявий, чорноокий, сильний. Ішов вулицею на нього озиралися. Богдан був еталоном. Зовнішності, але не душі. Тарас не памятав, щоб хоч раз тато взяв його на руки, пригорнув, пожалів, обійняв.
Годі ревіти! Ти не дівчинка. Хлопці не плачуть! Не вирощуй розмяклуху. Спиш у темряві сам, ніяких казок на ніч. Іграшку забирай з ліжка, ти не дівчинка, щоб мякі іграшки до себе тягнути! Зламав кораблик? Більше іграшок не отримаєш, криворукий. Іди геть. Замовкни, такі слова Тарас чув від найріднішої людини.
Пізніше він дізнався, що був небажаною дитиною. І батько не хотів одружуватися на мамі, та його змусили родичі.
Він тебе любить, Тарасику. Може, час пройде, зрозуміє. Просто він такий. Який є, гладила хлопчика по голові мама.
Час йшов. Відносини не змінювалися.
Треба було дочекатися, коли б я сам дитину захотів! Пропонував тобі, гуманістко, блін. Ось і народилося щось незрозуміле, плакса цей забитий, кричав батько.
Йому не подобалось нічого в Тарасі. І хлопчик звик. Тато часто не бував вдома. А потім зовсім пішов. Сказав, що допомагатиме грошима. Але дитину бачити не хоче. Не таку хотів. Може, колись.
Тарасина мама була гарненька. З довгим медовим волоссям, великоока. Тарасу вона здавалася русалкою. Багато працювала.
А одного разу прийшла додому з дядьком Михайлом. Він був її начальник. І якось запропонував підвезти, коли мама йшла з важкими пакетами.
Здоров, малий. Я дядько Михайло. Ось, зайшов до вас. Якщо невчасно, то піду. Я це Тобі тістечка приніс. І ось, літачок. Він у мене старовинний, ще дід подарував. Мама казала, що ти техніку любиш. І ще зайчика іграшкового. Дивись який, пухнастий, смішний, як справжній, промовив дядько Михайло.
Голос у нього був мякий, тихий. Потоптався біля порога. Тарас стояв і мовчав. Знову боявся.
Нічого, Оленко. Я піду. Хлопчина ж з тобою хоче побути, і дядько Михайло, поклавши пакети, пішов до дверей.
Він і перевалювався, як ведмідь. Тарас усміхнувся мимоволі. І кинувся до нього.
Не йдіть, дядьку!
Дядько Михайло підняв його на руки. Від нього пахло одеколоном, булочками і домом.
Який ти гарний хлопчик! Ой, який хорошенький! Виростеш усі дівчата твої! Оленко, дивись який хлопчина! Я таких не бачив! з захопленням сказав дядько Михайло.
Відтоді він став приходити до них у гості. Міг сісти у костюмі на підлогу і грати з Тарасом. Часто читав йому книжки. Коли мама втомлювалася, сам готував. Він багато що вмів. І супи варив, і котлети смажив, і пироги в нього виходили чудові. Тарасів батько ніколи не стояв біля плити. Навіть чай собі не наливав. Казав, що це не чоловіча справа.
А чому ви готуєте, дядьку Михайло? нерішуче спитав Тарас.
Люблю, Тарасику. Я з великої родини, найстарший. Мама з татом завжди були зайняті, треба було годувати інших. Та й взагалі, це ж так цікаво! З любовю зробити, своїх нагодувати. Мама твоя втомлюється, нехай відпочиває, відповів дядько Михайло.
А ви ж теж втомлюєтеся. Ви ж теж працювали, знизав плечима Тарас.
Та я міцний, де мені подітися. Влітку на дачу поїдемо, там гарно. Жабка у криниці живе. Покажу тобі. Риби половимо. Квітів мамі назбираємо, ромашок! дядько Михайло пригорнув Тараса до себе.
Хлопчик вІ отойшовши в останню подорож, дядько Михайло залишив у серці Тараса світло, яке ніхто і ніколи не зможе загасити.
