**Рожевий шарфик**
Валентина поховала чоловіка два роки тому. Він був на сімнадцять років старший за неї. А їй на момент знайомства із ним виповнилося лише двадцять дев’ять.
Вона ніколи не приваблювала хлопців. Скромна, домашня, клуби й шумні компанії обходила стороною. У школі та інституті хлопці бачили в ній товаришку — просили списати домашку чи нотатки з пропущених лекцій. А зустрічалися з гарненькими, веселими дівчатами, які не переймалися зайвими моральними принципами.
Із Євгеном Валентина познайомилася на вулиці. Стояв теплий травень, цвіла черемха, молода зелень тішила око. І все це багатство фарб заливало щедре сонечко.
Валентина вирішила пройтися додому пішки. Ішла, насолоджуючись погодою, прищулюючись від сонячного проміння й безпричинно посміхаючись кожному, кого зустрічала.
Назустріч йшов він — високий, привабливий чоловік у розхристаному чорному плащі. Порівнявшись із нею, усміхнувся й сказав:
— Гарна погода. Майже літо. А я от плащ напялив. — Голос у нього був низький, приємний.
— То зніміть його, — пожартувала Валентина.
Чоловік миттєво скинув плащ і перекинув його через руку. Вона несподівано затрималася, немов зачарована.
— Так справді краще. А морозива хочете? — Не чекаючи відповіді, незнайомець кинувся до кіоска.
Валентина хотіла піти, але подумала — буде нечемно.
Він повернувся і простягнув їй крем-брюле у вафельному стаканчику.
— Ой, моє улюблене! — здивувалася вона. — Як ви вгадали?
— Бо воно й моє улюблене, — відповів чоловік.
Вони йшли поруч, їли морозиво й говорили про все на світі. Додому Валентина повернулася пізніше, ніж зазвичай. І ще й від вечері відмовилася — наїлася морозива.
— А чого в тебе очі горять? — прищурилася мама.
— Нічого не горять, — відповіла Валентина, чомусь почервонівши.
Наступного дня Євген подзвонив і запросив на прогулянку.
— На вулиці дощ. Ви в курсі? Я парасольку не взяла, — зневірилося вона.
— Нічого, тоді підемо у кіно. Де ви працюєте? Заїду по вас.
По дорозі вона дізналася, що його дружина померла рік тому. В неї був вадАле тепер, тримаючи шарфик у руках, вона усміхнулася, адже зрозуміла — життя завжди знає, куди її везе.
