Так чекали народження внучки, що коли та народилась — усі дружньо від неї відвернулись

Ми з моєю подругою Ларисою бачимось вкрай рідко, так як живемо в різних областях, частіше бачитись – шансу немає. Народили ми майже в один день, з різницею в тиждень. Вагітність Лариси проходила нормально, я ж за всі дев’ять місяців встигла побігати по лікарях і навіть полежати на збереженні. Та діти наші, дякувати Богу, народились здоровими. Вживу не бачились майже рік, хоч заочно називаємо одне одного кумоньками.

І от настав той час коли ми зустрілись. Скільки знаю Ларису, вона завжди була спортсменкою, ніколи довго на одному місці всидіти не могла. А приїхала до мене зовсім інша людина. Бліда, з синяками під очима, втомлена. Вирішили не сидіти вдома, піти прогулятись. Сіли в парку на лавочці. Почала розказувати:

— Ти собі навіть не уявляєш! Всі мої рідні ніби звихнулись!

Після цих слів мене чекала цікава розповідь.

Коли Лариса поїхала до брата, щоб навідати його, її чоловік, щоб не заморочуватись і не готувати самому – переїхав на ті два тижні до своєї матері. Йому там так сподобалося, що коли Лариса повернулася, він свої звички вирішив не міняти.

Після роботи їхав одразу туди. А коли Лариса народила, то звісно, повернувся, та не надовго. Не витримавши плачу дитини та нічних підйомів, він все частіше після роботи їхав до матері.

— Я його розумію! – каже Лариса. — Мати дитину – це непросто. Та все ж, ми його сім’я. — Я пробувала йому пояснити, що це не вихід. Мені складно самій, та й в принципі, чому я маю виховувати дитину сама!?

— А він що?

— Та ніби розуміє, щоправда, перші три-чотири дні. А потім знову до матусі біжить. Там ж спокійно, завжди попрано, наготовлено. Там він дитина своєї матері!

От знаю, що о такій годині він вже має бути вдома. Чекаю коли у двері подзвонить, а отримую лише смс з текстом: “ У мами трубу прорвало, залишуся в неї” або “Мама подзвонила, сказала, що сусіду треба помогти з ремонтом. Переночую в неї.” І таких смс-ок у мене ціла колекція. Кожна з іншою відмазкою. Він вже за той час міг усю мамину квартиру зремонтувати – з роздратуванням каже подруга.

— Вже справа до розлучення доходила. Я і адвокату дзвонила. Та буря емоцій стихала і приходило прозріння. Все ж кохаю ту людину.

Та й свекруха ніби непогана жінка. Внучку чекала більше за молодих батьків. Кожен Ларисин похід до лікаря був з нею, так хвилювалась за дитя.

Але після народження дівчинки щось змінилось. Чи свекруха так внука хотіла чи що… Не знаю! Вона почала згадувати усі свої болячки багаторічної давності, зокрема хвору спину. І уже все, на руки дитину брати не буде, продукти їй привези, в аптеку сходи.

До внучки в гості не приходить, бо раптом я скажу, щоб вона маля потримала, а їй ж не можна, а я не розумію!

Та це ще квіточки. От що влаштувала рідний батько Лариси

Спокійний та серйозний чоловік був дуже радий новині про майбутню внучку. Та після місяця в ролі дідуся – він став зовсім іншою людиною. Постійно бурчить, незадоволений. При кожній можливості повторює, що він ще молодий для дідуся, злиться коли я так називаю його на людях, ображається.

— Ось так, маючи повноцінну сім’ю – я одна! Це у мене мала б бути післяродова депресія, а таке враження ніби це вони породілля. Мушу сама справлятися.

Сподіваюсь, що рідні Лариси прийдуть до тями і зрозуміють, що в такий непростий час залишили її одну. А чи захоче вона з ними спілкуватись після такого – це вже буде її рішення.

А поки я допомагаю їй як можу. Бо навіть слова підтримки в такій ситуації!

Оцініть статтю
Дюшес
Так чекали народження внучки, що коли та народилась — усі дружньо від неї відвернулись