Олексій і Надія купили будинок у місті. На той час у них було двоє дітей. Коли купували будинок, гроші позичали в усіх родичів, хто скільки міг дати. Сплачувати борги вирішили так, Олексій повністю своєю зарплатою розраховується, а Надія за свою зарплату веде господарство, одягає дітей, купує продукти й все інше. Довгих п’ять років розплачувалися з боргами, та все ж таки нарешті вільні. Потім купували нові меблі. Все так, як і раніше. Олексій вкладає в меблі, Надія оплачує все інше.
Якось швидко виросли діти. Спочатку син одружився, через два роки вийшла заміж донька. Діти пішли жити на найману квартиру й одні, і другі. З батьками не залишилися. А між Олексієм і Надією вже немає теплоти відносин. Двадцять три роки жили, а наразі віддалилися. Постійні сварки не давали жити. Надія обмовилася про розлучення. Чоловік сказав, щоб ішла, якщо бажає. Тут все його, він купив будинок, меблі й все що в них є. Дружина запитувала, за що їв, пив, одягався? Олексій того не чує, стоїть на своєму.
Надія пожалілася доньці, говорила, що хоче розлучитися з їхнім татом. Донька після почутого перестала з мамою спілкуватися. Винуватила її в тому що між батьками наразі триває. Син, коли Надія сказала йому про розлучення, говорив, щоб вирішували з татом, а він згоден на все.
– Так де ж мені жити? – запитує мама.
– Не знаю.
Надія звільнилася з роботи, поїхала працювати в Київ. Приїжджає не часто, ночує у сина. Донька так і не розмовляє з нею. Чоловік стоїть на своєму, або приїжджає і живе з ним, або частки не отримає. На роздоріжжі жінка. Все життя працювала, дітей виховувала, а коли їй стало погано, немає кому підтримати. Безрадісна, засмучена, і що їй далі робити?
