У мене завжди поставало питання, чому люди народжують по троє-четверо дітей, коли нема засобів для існування. Може, це питання звучить не етично щодо таких батьків. Думаю й про те, що тим дітям потім треба дати освіту, вивести у світ. Адже час вимагає знань, щоб прожити життя як належиться.
Не втрималася з цим питанням щодо знайомої, яка завагітніла четвертою дитиною. Жінка не працює, бо народжує дитину за дитиною. Усе тягне на собі чоловік. Тому живуть дуже скромно, адже трьох дітей виховувати в наш час дуже непросто. Нещодавно зустріла її, а вона знову вагітна.
Можливо, так би нічого її не запитала, коли б вона не попросила мене про непотрібні речі і іграшки. Я вислухала її і тоді запитала, навіщо їй четверта дитина.
Відповідь мене просто приголомшила:
-Знаєш, так люблю маляток. Погладити, заспівати пісеньку, притулитися з ніжністю. Старші діти вже майже дорослі, вони вже не потребують таких ніжностей…
Я йшла і майже плювалася. Жінка вирішила народити для себе іграшку. В іншому вона себе не може знайти. Її радість у дітях, яких вона народжує, поки вони народжуються.
А що далі? Чи подумала вона про дітей, яких завтра треба буде одягнути і нагодувати, приділити кожному увагу, дати належну освіту.
А ще дітям потрібна постійна увага не лише, коли вони зовсім маленькі. Дорослими дітьми треба опікуватися не менше.
Думаю, що в усьому повинна бути золота середина. І привести в світ дитину – це не подвиг. Кількох дітей – також не подвиг! А от виростити дітей хорошими і розумними людьми є свідченням того, що батьки не просто народжували дітей собі на втіху. Дай Боже, щоб матері чотирьох діточок вистачило на це сил і вміння.
