Коли я одружувався з Тамарою, то навіть подумати не міг, що колись вона поставить мене в подібне становище.
Здавалося, що між нами неземне кохання. Тамара була просто ідеальною для мене. Ми з нею сходилися майже в усьому. Познайомилися прямо на вулиці. Сталося так, що один чоловік середніх років наїхав на повідець собаки, з якою гуляв дідусь, повідець намотався на колесо та собака ледве не загинула. Дідусь не зміг втримати собаку. Добре, що все обійшлося. Але велосипедист все не міг вгамуватися та кричав на дідуся. Цю картину побачила Тамара та зробила зауваження велосипедисту, мовляв, він не поважає старших якщо дозволяє собі таким тоном розмовляти. Тоді велосипедист став кричати на Тамару. Це все побачив я та втрутився. Ми всі разом сварили велосипедиста за негідну поведінку.
Дідусь подякував нам та пішов собі далі, а ми з Тамарою вирішили познайомитись. В той день я був вихідний та у мене був вільний час, а Тамара поверталася з роботи.
Ми почали зустрічатися та я шалено закохався в цю жінку. Вона в моїх очах була майже божеством, бо я завжди хотів мати таку справедливу жінку з добрим серцем.
У Тамари була однокімнатна квартира та, після того, як ми одружилися, я переїхав до неї. Ми стали жити як сім’я. Дітей у нас не було, бо Тамара сказала, що їй вже пізно народжувати. На той момент моїй дружині було 32 роки. Я не став переконувати дружину в протилежному, адже це її тіло, а дитину можна взяти з дитячого будинку. Я був переконаний, що Тамара розділятиме моє бажання, але вона виявила сумнів з приводу того чи ця ідея доцільна. Дружина казала, що там є різні діти, дехто хворий, дехто з поганою генетикою. Та взяти дитину з дитячого будинку це наче зіграти в лотерею. Не відомо яка дитина нам дістанеться.
Так ми й жили без дітей до тих пір поки я не дізнався, що Тамара вагітна. Але рано було радіти, вона завагітніла від свого коханця. З тим чоловіком вона вже давно зустрічалася потай від мене. Це було дуже боляче. Одного разу той чоловік прийшов до нас додому з речами. Тамара дуже радісно його зустріла, а мені сказала збирати речі. Куди я піду дружину зовсім не цікавило. Тоді я відчув себе нікому не потрібним. Тамара була моєю найближчою людиною. Часом найближчі люди можуть завдати найсильнішого удару, бо від них найменше всього очікуєш підступу.
Я маю будинок в селі, який дістався мені у спадок від бабусі, але він в геть занедбаному стані. Я там дуже давно не був. Запасних варіантів для місця проживання я ніколи не шукав, бо був впевнений в Тамарі та нашому коханні. А тут так все змінилося.
Коли я їхав у автобусі в село, мені було дуже важко на душі. Проте чим ближче я діставався до будинку бабусі, тим легше мені ставало. Цей будинок був моїм місцем сили, бо з ним пов’язано дуже багато приємних спогадів. В дитинстві майже кожне літо був тут.
Коли я підійшов до будинку, мене побачив мій сусід Тарас, в дитинстві ми дружили.
– Не можу повірити власним очам, які люди. Яким вітром? – запитав Тарас у мене.
– Попутним, я приїхав назавжди, потім розкажу, потрібно відпочити з дороги.
– А ти впевнений, що в цьому будинку ти зможеш відпочити? Ти ж не бачив в якому він стані. Пройшло багато років як ти був тут востаннє. Давай сьогодні заночуєш у мене, а завтра розпочнемо його ремонтувати. Там дуже багато роботи.
Я поглянув на той будинок та зрозумів, що Тарас має рацію, заночував у сусіда, а з наступного дня розпочав ремонт. Так пройшло два роки, я чудово влаштувався, працював на фермі, навіть одружився.
А потім в село приїхала Тамара з маленькою дитиною. Вона розповіла, що її новий чоловік виявився зрадником та пішов до іншої жінки. Якби у мене не було дружини, я б не відновив стосунки з Тамарою. Я сказав, що мені шкода, але я нічим не можу їй допомогти.
