У нас з Катею була річниця стосунків. Пів року – це вам не жарти. Я купив дівчині гарний букет квітів та коштовну золоту підвіску, яку збирався подарувати наприкінці вечора. У ресторані був замовлений столик на двох з видом на нічне місто, жива музика та смачний десерт.
Усе це мало стати для коханої сюрпризом, адже вона навіть не підозрювала, що грошей я не потребую.
-Куди ми підемо? – допитувалася Катя, коли я по неї заїхав. – Кафе чи парк, а можу ти поведеш мене до ресторану? – вона залилася своїм дзвінким сміхом. – Я жартую. Ну звідки у студента гроші на ресторан.
-Усе побачиш, май терпіння – попросив я її та вже уявляв, як Катя здивується, коли побачить мій сюрприз.
Біля під’їзду будинку Катю помітила близька подруга. Вона підійшла, щоб привітатися. Я очікував, що моя дівчина нас представить, натомість вона попросила зачекати на неї в стороні. На слух я ніколи не скаржився, тож прекрасно чув про що вони шепотілися.
-Ти серйозно все ще зустрічаєшся з цим селюком? Сама ж казала, що він ні риба ні м’ясо та ще й бідний.
-Цить ти, а то ще почує. Час зараз таки настав, доводиться задовольнятися тим, що є під рукою. Я потім тобі зателефоную…
-Чого ти нас не познайомила? – запитав я у Каті.
-Та я щось не подумала, що тобі буде цікаво.
-А може ти просто соромишся бідного селюка?
Обличчя Каті залилося червоним багрянцем. Вона опустила очі й не знала, що відповісти.
-Так ми з батьками живемо у селі. Поки ти зі своїми тіснишся у двокімнатній квартирі, ми маємо два поверхи, баню, альтанку, розкішний сад та велику плантацію парників. До речі у твого уже колишнього селюка є власна квартира у місті, але я не хочу там жити, тому просто її здаю.
Катя дивилася на мене круглими очима. Тим часом я дістав із кишені золоту підвіску й вручив їй.
-Це тобі на згадку про бідного селюка.
Розвернувся і пішов, переконаний, що моя мама має рацію, коли просить не вихвалятися нашим рівнем життя й обирати у своє оточення людей, враховуючи особистісні якості.
