Денис ходить в перший клас. Сьогодні зранку, коли мама вела його в школу, вона була засмучена. Не усміхалася, як завжди, не поцілувала, коли прийшли до школи. Хлопчику здалося, що мама розплакалася. Тому що швидко розвернулася і пішла. Денис через мить не згадував про маму. Адже в школі весело. Друзі також прийшли. Вони весело побігли до свого класу.
Після уроків по Дениса прийшов тато. Знову хлопчик здивований. Адже тато по нього навіть у дитячий садок не приходив. А тут зі школи забирає. На запитання, де мама? Тато нічого не відповів, неначе не почув запитання сина. Та вдома мами не було. На кухні хазяйнувала бабуся.
– Де мама, – запитав Денис.
Тато з бабусею переглянулися, а потім тато сказав:
– Мама поїхала у відрядження надовго.
– Чому? Вона ніколи нікуди не їздила. А як же я?
Денис ледь не плакав.
– Бабуся з тобою буде, – говорив тато і гладив хлопця по голові.
А сам сумний, сумний сидів на дивані. Так почалося життя Дениса без мами. На його запитання ні бабуся, ні тато відповідати не хотіли. Телефон мами відключений. Хлопчик не міг звикнути. Він весь час чекав, що відкриються двері, і мама зайде обійме свого синочка, скаже, як сумувала без нього. Але дні йшли, тижні, місяці. А мама не з’являлася. Одного разу, коли бабуся прийшла за ним в школу, Денису здалося, що він побачив маму. Та коли знову оглянувся, її вже не було.
Бабуся з ними жити залишилася надовго. У вихідний день Денис із друзями добре набігалися на подвір’ї свого будинку. В обід прийшов збуджений і голодний. Бабуся поставила перед ним борщ. Хлопчик їв з таким апетитом, неначе був голодний кілька днів. В цей час до них в гості прийшла Марія Петрівна, сусідка по квартирі, в якій раніше жила бабуся. Вони розташувалися на кухні, а Денис пішов у вітальню, ліг на дивані.
Він задрімав. Проснувся від того, що бабуся тихенько відходила від нього. Спочатку хлопчик хотів сказати, що вже не спить, але не став, передумав. А бабуся тим часом із Марією Петрівною про щось шепотом говорили. Денису цікаво. Він підійшов до дверей кухні й прислухався:
– Так от,- говорила бабуся, – коли народився Денис, його мати написала відмову і повідомила про це мого сина. В цей час мій Андрій зустрічався з Оксаною. Коли дізнався, що його син може потрапити в дитячий будинок, відразу розповів все дівчині. І запитав, чи згодна вона ростити його сина? Оксана погодилася, і з перших днів була поруч із хлопчиком.
Не дивно, що Денис вважає її своєю мамою. Але сталося щось незрозуміле між Оксаною й Андрієм. Що? Син не говорить. Та тільки після того вигнав дівчину з квартири, сказав, щоб і близько не підходила до його сина. А я знаю, що Оксана дуже переживає. Інколи бачу, що стоїть біля школи, ховаючись за деревом, дивиться на Дениса. В мене серце розривається, адже хлопчик вважає її своєю мамою, і вона прикипіла до нього всім серцем.
Та що між ними сталося? Андрій не розповідає. Ось чому я так надовго залишилася тут. Поки внук не виросте, або якщо помиряться з Оксаною.
Денис все почув, але з усієї розмови зрозумів лише одне, що його мама йому не рідна. Та він все одно сумує за нею. Як може мама так любити й бути не рідною, наговорює бабуся. Коли прийшов тато, Денис просив, щоб дозволив зустрітися з мамою хоч один раз. Більше просити не буде. Андрій подумав і погодився. Один раз і в його присутності.
Зустріч відбулася зворушлива. Денис плакав на руках у мами, просив, щоб вона більше не зникала, шепотів, щоб телефонувала інколи. Оксана кивнула. Вона так любить свого сина, чому доля розлучила їх? Від тих пір інколи бачилися біля школи, але татові те не обов’язково знати.
