Я виросла у щасливій та повноцінній родині. Мама з татом для мене взірці ідеальної пари. Все вони роблять злагоджено та разом. Не має такого, щоб хтось один приймав важливе рішення не порадившись з іншим. Тато досі влаштовує мамі романтичні побачення, дарує квіти без приводу й купує прикраси просто, щоб її порадувати.
Коли я дивлюся на них, таких закоханих та щасливих, хочеться й собі зустріти чоловіка подібного до батька. Мало того, він зумів самотужки досягти значного успіху, тож грошей ми не потребуємо. Спокійно можемо дозволити собі повечеряти у ресторані, поїхати на вихідних в інше місто, щоб відвідати якесь нове цікаве місце, обмінюватися дорогими подарунками й купувати все, що захочеться.
На жаль, через постійну зайнятість папа часто буває у відрядженнях. Ми з мамою уже звикли й ставимося до цього з розумінням. Історія, якою я хочу з вами поділитися , сталася напередодні Різдва. Для нас це родинне свято, тож ми завжди святкували його разом. Цього року батько засмутив новиною, що не встигне повернутися з робочої поїздки, тож нам з мамою доведеться святкувати без нього.
Дивно, звісно, що цю поїздку не можна було перенести, адже це новорічні свята, невже робота не може зачекати? Все ж, ми постаралися не ображатися, адже провини тата у цьому немає. Він поїхав у п’ятницю ввечері. У суботу вранці я вирішила пройтися по магазинах. Потрібно було купити рідним подарунки. Мама залишилася вдома.
Так от прогулююся я торговим центром, роздивляюся новорічні прикраси, іграшки, гірлянди й раптом бачу картину: тато несе на руках дівчинку років 5, обіймаючи при цьому красиву жінку. Вони так щиро посміхаються, над чимось жартують, розглядають речі, приміряють один одному кумедні шапки Діда Мороза. Дівчинка називає мого папу своїм татком. У мене аж все похололо всередині.
Святковий настрій, як рукою зняло, я негайно побігла додому. Мама побачила, що щось трапилося. Запитала у мене в чому річ, я відказала, що засмутилася, бо не змогла знайти потрібний подарунок татові. Ненька мене заспокоювала й перебирала варіанти, що можна було б йому подарувати. Я її не слухала. В голові вертілося одне й те ж саме запитання: що тепер робити та як бути з мамою? Вона така щаслива й дійсно кохає тата.
На моєму б місці ви розповіли мамі правду чи краще залишатися осторонь та удавати, що я нічого не знаю?
