Так склалося, що його виховувала бабуся, хоча мати була жива.
Так вийшло, що Стася вирощувала бабуся, хоч мати його була цілком при собі. Треба сказати, що мати була чудова гарна та доброзичлива. Але співачка філармонії, тому вдома бувала рідко. Через постійні гастролі навіть розлучилася з чоловіком, батьком хлопця. Тому про Стася дбала лише бабуся.
Скільки себе памятав, повертаючись додому до свого пятиповерховика, Стась завжди піднімав очі догори на четвертому поверсі у вікні кухні виднівся силует улюбленої бабусі, яка нетерпляче чекала його повернення. А коли вона провожала його кудись, обовязково махала рукою у вікні, а він у відповідь теж.
Але коли Стасю виповнилося двадцять пять, бабусі не стало. Тепер, ідучи додому й не бачачи у вікні знайомого силуету, хлопець відчував невимовну порожнечу. Навіть коли мати була вдома, він почувався самотнім. Вони з нею давно не розмовляли по-справжньому, не мали спільних тем чи інтересів. Навіть побутові питання вирішували окремо, наче були чужими.
Через кілька місяців після смерті бабусі Стась раптом вирішив поїхати до іншого міста. Тим більше його спеціальність була затребувана IT-шників шукали скрізь. В інтернеті він знайшов гарну компанію, що обіцяла високу зарплату в гривнях та компенсацію за оренду. Мати лише зраділа син дорослий, хай шукає свого шляху далеко від неї.
З дому він узяв лише улюблений бабусин кухоль на згадку та трохи одягу на перший час. Вийшовши з дорожнім рюкзаком на плечі, Стась востаннє подивився на кухонне вікно але нікого там не побачив. Мати навіть не підійшла до вікна, щоб помахати на прощання. Таксі швидко довезло його до вокзалу, і незабаром він вже лежав на верхній полиці плацкартного вагона.
Наступного ранку потяг прибув за розкладом. Стась знайшов офіс, де мав працювати, оформився й пішов шукати квартиру за попередньо знайденими в інтернеті адресами. Пересуваючись незнайомим містом з навігацією у телефоні, він раптом завмер один із пятиповерховиків був немов його рідний дім. Усі ці хрущовки схожі, але йому здалося, що саме у цій було щось особливе. Можливо, тому, що віконні рами тут були пофарбовані в такий самий дивний буряковий колір.
Стась відхилився від маршруту й повільно підійшов до будинку. Хотів лише постояти поруч і згадати бабусю. Наблизившись, автоматично підвів очі до вікна, за яким мала бути кухня і раптом завмер. У нього аж голова закрутилася від побаченого. На четвертому поверсі, за кухонним вікном, він побачив силует своєї бабусі. Впізнав миттєво, і серце мало не вистрибнуло з грудей.
Стась був тверезий і розумів, що це неможливо. Тому швидко заплющив очі, розвернувся й поволі пішов геть. Розум казав, що там зовсім інша бабуся, але серце шепотіло: «Стій! Та ж це вона!» І він послухав серце, зупинився, обернувся й знову підвів очі догори.
Бабуся все ще стояла біля вікна. Стась не витримав. З рюкзаком на плечі він кинувся до підїзду, на четвертий поверх. І тут, як у його будинку, замок у дверей був зламаний, тож він миттєво опинився на потрібному поверсі й натиснув дзвінок. Двері відчинила сонна дівчина в халаті, яка здивовано подивилася на незнайомця й невдоволено спитала:
Вам чого?
Мені? збентежився Стась. Мені бабусю.
Бабусю? перепитала дівчина, потім раптом посміхнулася й гукнула вглиб квартири: Мамо! До тебе!
Поки мати йшла, дівчина цікаво оглядала дивного хлопця. А в Стася вже не тільки голова крутилася здавалося, серце ось-ось зупиниться.
Хто мене кличе? у дверях зявилася така ж сонна жінка років пятдесяти в халаті.
Мамо, уяви, знову посміхнулася дівчина. Він тебе бабусею назвав.
Почекайте, прошепотів Стась. Я кликав не вас Я Там, у вашому вікні На кухні Там стояла бабуся Моя. Я точно її бачив.
Ти що, з наркотиків? зневажливо фуркнула дівчина. У нас ніяких бабусь нема! Живемо з мамою удвох! Зрозумів?
Так, зрозумів Вибачте Я помилився у Стася все пливло перед очима, він крокнув назад, поставив рюкзак на підлогу й, щоб не впасти, вп
