Отак і склалося, що його виховувала бабуся, хоч мати була живою.
Отак і вийшло, що Віталія виховувала бабуся, хоч його мати ще була жива. Треба сказати, що мати була чудовою гарненькою та доброю. Та через те, що працювала співачкою у філармонії, вдома бувала рідко. Через постійні гастролі вона навіть розлучилася з чоловіком, батьком хлопця. Отож Віталієм опікувалася лише бабуся.
Як тільки себе памятає, завжди, повертаючись додому до свого хрущовського будинку, Віталік піднімав очі догори й на четвертому поверсі у вікні бачив силует улюбленої бабусі, яка нетерпляче чекала на нього. А коли вона його провожала кудись, то обовязково махала йому у вікно, а він у відповідь теж хитав рукою.
Але коли Віталікові виповнилося двадцять пять, бабусі не стало. Тепер, повертаючись додому і не бачачи у вікні рідного силуету, хлопець відчував невимовну тугу й самотність. Навіть коли мати була вдома, Віталік почувався самотнім. Вони з нею давно не розмовляли щиро, не мали спільних тем чи інтересів. Навіть побутові справи вирішували окремо, ніби були чужими.
Через кілька місяців після смерті бабусі Віталик раптом вирішив поїхати до іншого міста. Тим більше, що його спеціальність була дуже затребуваною IT-спеціалістів шукали скрізь. В інтернеті він знайшов гарну компанію, яка обіцяла високу зарплатню в гривнях і оплату оренди житла. Мати лише зраділа адже син уже дорослий і має сам шукати свого шляху, далеко від неї.
З дому він узяв лише улюблений бабусин кухоль на згадку і трохи одягу на перший час. Вийшовши з дорожнім рюкзаком за плечима, Віталик востаннє подивився на кухонне вікно, але нікого там не побачив. Мати навіть не підійшла до вікна помахати синові на прощання. Таксі швидко довезло його до вокзалу, і незабаром він лежав на верхній полиці плацкартного вагона.
Наступного ранку потяг прибув за розкладом, Віталик знайшов офіс, де мав працювати, зареєструвався і пішов шукати квартиру за попередньо знайденими в інтернеті адресами. Пересуваючись незнайомим містом за навігатором, він раптом помітив один багатоповерховик. Здалося, що він дуже схожий на його рідний дім. З одного боку, усі ці хрущовки на одне лице, але Віталикові здалося, що у цьому будинку було щось особливе. Можливо, тому що віконні рами були пофарбовані в такий самий дивний блакитний колір.
Віталик мимоволі зійшов з маршруту і повільно підійшов до цього будинку. Він просто хотів постояти поруч і згадати бабусю. Наблизившись, автоматично підняв очі догори, подивився на вікно, де мала бути кухня, і раптом завмер У нього навіть голова закрутилася від такого виду. На четвертому поверсі, за кухонним вікном, він побачив силует своєї бабусі. Він миттєво впізнав її, і серце мало не вискочило з грудей.
Віталик був тверезим і розумів, що це неможливо. Тому швидко заплющив очі, розвернувся і повільно пішов геть. Розум казав йому, що там за вікном стоїть зовсім чужа бабуся, але серце чомусь кричало: «Стій! Це ж вона!» І він послухав серце, зупинився, обернувся і знову підвів очі догори.
Бабуся все ще стояла біля вікна. Віталик не витримав. З рюкзаком на плечах він кинувся до будинку, на четвертий поверх. І тут, як у його рідній хрущовці, замок у дверей був зламаний, тому він стрімко піднявся на свій поверх і натиснув дзвінок. Двері відчинила заспана дівчина у халаті, яка здивовано подивилася на незнайомця й невдоволено спитала:
Вам чого?
Мені? збентежився Віталик. Мені бабусю
Бабусю? здивовано перепитала дівчина. Потім раптом усміхнулася й крикнула глибше у квартиру: Мамо! Тобі тут хтось прийшов!
Поки мати підходила, дівчина цікаво розглядала цього дивного хлопця. А Віталикові вже не тільки крутилася голова, але й здавалося, що серце ось-ось зупиниться.
Хто мене кличе? у дверях зявилася така сама заспана жінка років пятдесяти у халаті.
Мамо, уяви, ще раз усміхнулася дівчина. Він тебе бабусею назвав.
Почекайте, прошепотів Віталик. Я кликав не вас Я Там, у вашому вікні На кухні Там стояла бабуся Моя Я точно її там бачив.
Що, може, ти пяний? зневажливо буркнула дівчина. У нас ніяких бабусь немає! Ми з мамою живемо удвох! Зрозумів?
Так, зрозумів Перепрошую Я помилився у Віталика все пливло перед очима, він зробив крок назад, поставив рюкзак на підлогу і, щоб не впасти, схилився на стіну. Вибачте Зараз трохи постою та піду
Дівчина почала зачиняти двері, але мати їй не дозволила.
Гей, хлопче, з турботою звернулася вона до хлопця, як ти себе почуваєш?
Нормально брехав він тихо. Не хви
