Так сталося, що за своє життя я мав дві сім’ї. Але чомусь на старість років, я став не потрібен ні одній із них
Я був молодим юнаком, коли зустрів свою першу дружину. Тієї ночі всі мешканці нашого села святкували Івана Купала. Мар’яна прийшла з подружкою на свято. На ній була красива біла сукня. Довге кучеряве волосся розпущене аж до поясу, прикрашене вінком. Коли вона сміялася, на щічках з’являлися ямочки. Кохання захопило моє серце одразу. Я підійшов познайомитися і того вечора більше від неї не відходив. Жартома я запропонував дівчині перестрибнути через купальське багаття, вона не відмовилася. Під час стрибку наші руки роз’єдналися. Погана прикмета, перешіптувалися старенькі бабці. Ми були молодими та не вірили у забобони. Через місяць подали заяву та стали чоловіком і дружиною.
Жили ми добре, тихо та спокійно. Потроху будували будинок, наводили порядок, створювали сімейний затишок. Зовсім скоро дружина повідомила радісну новину, у нас буде дитина. Спершу народився хлопчик, а через два роки й дівчинка. Після народження дітей наші стосунки сильно змінилися. Дружина стала іншою. Весь свій вільний час Мар’яна проводила з дітьми, поки я працював. Ми сильно віддалилися один від одного. Я відчував цю холоднечу в стосунках і не знав, як повернути колишні почуття.
На роботі до нас прийшла нова колега Оксана. Наші стосунки були суто робочими, але з часом я зрозумів, що закохався. Обманювати матір своїх дітей не збирався, тому все чесно розповів дружині. Вона сприйняла моє зізнання спокійно і подякувала за чесність. Мабуть, вона також мене більше не кохала. Так я пішов з першої родини та одразу створив другу.
Ми з Оксаною одружилися, а через 9 місяців я знову став батьком. Відчути радість батьківства довелося недовго. Через 2 роки Оксана зізналася у зраді та пішла до іншого чоловіка. Переїхала з сином в інше місто, а уточнити мені, куди саме не збиралася. Одразу подала на аліменти й конкретно озвучила суму, яку я повинен платити сину щомісяця. Від своїх обов’язків батька ніколи не відмовлявся. Допомагав усім своїм дітям.
Минули роки, сини й донька виросли. Усі вже встигли обзавестися власними сім’ями. Тепер у дітей були дорослі турботи та власні проблеми. Я допомагав скільки міг. Поки на роботі не попросили відправитися на заслужений відпочинок. Пенсія була невелика, тому підтримувати дітей фінансово я більше не міг. Про старого батька ніби всі забулися. Ніхто до мене не навідувався, не телефонував і не цікавився ні моїм життям, ні здоров’ям.
Мені було боляче і прикро усвідомлювати, що я став не потрібен.
