Мамо, а Марусенька знову погризла мій олівець!
Вікторія зривається на кухню з обгризеним кольоровим олівцем у руці, слідом за нею біжить винна лабрадорка, весело махаючи хвостом. Оксана відривається від плити, де й борщ уже ось-ось збіжить, і котлети сичать на сковороді. Зітхає. Третій олівець за день.
Викинь, доню, в смітник і бери новий з ящика. Остапе, ти зробив математику?
Майже! чується з дитячої.
«Майже» у виконанні дванадцятирічного сина означає: мотає щось у телефоні, а зошит незайманий. Оксана це знає, але зараз у неї котлети, борщ, упіймати чотирирічного Богдана, що прямою дорогою повзе до Марусиної миски, і не забути про прання.
Тридцять два. Троє дітей. Один чоловік. Одна його бабуся. Одна лабрадорка. І вона єдиний двигун у цій конструкції.
Хворіла Оксана рідко. Не тому, що була з залізним здоровям, а тому що не мала права хворіти. Хто нагодує дітей? Хто збере їх у школу й садочок? Хто вигуляє Марусю? Відповідь: ніхто.
Оксанко, обід вже скоро?
Ганна Миколаївна зявляється у дверях кухні, спираючись на паличку. Вісімдесят пять, ясний розум, добрий апетит.
За ці пять років Оксана на пальцях однієї руки рахує, скільки разів старенька зробила щось у хаті корисне.
За десять хвилин, Ганно Миколаївно.
Бабуся киває і поволі чвалапає до вітальні. Рідко, але деколи читає Богдану «Курочку Рябу» чи «Колобка». Репертуар малий, та хлопчик слухає із захватом. Решту часу старенька сидить у себе, дивиться серіали та чекає, коли покличуть їсти.
Годинник показує майже шосту вечора, коли клацає замок вхідних дверей. Андрій переступає поріг із виглядом людини, котра щойно фінішувала на київському марафоні.
Їсти є?
Навіть без «добрий вечір». Оксана мовчки показує на накритий стіл. Чоловік йде в умивальню, миє руки, сідає за стіл. Телек увімкнений пульт намертво приріс до долоні.
Сьогодні Вікторія дістала 12 з читання, пробує Оксана.
Ага.
А Остапу треба допомогти з проєктом з «Я досліджую світ».
Ага.
«Ага» максимум емоцій. Після вечері Андрій перекочовується на диван. Його робочий день завершено. Своє зробив гроші приніс, більше нічого не цікавить.
Пізніше, коли діти засинають, Оксана відкриває ноутбук. Віддалена робота для інтернет-магазину обробка замовлень, листування клієнтів, оформлення доставки. Не захмарні гроші, але свої. Ще й додає надходження за оренду квартири, яку вона вже четвертий рік здає.
«Треба б уже переїжджати», майнула звична думка. Тут же звичні відмовки: Остап у гарній школі, Вікторія вже прижилася у дитсадку, втратити дохід від оренди Оксана закриває ноутбук. Завтра. Все завтра.
Грудень приносить не тільки передноворічні клопоти, а й грип. Температура злітає до тридцяти девяти за лічені години. Ломота в кістках, горло пече, голова розколюється. Оксана ледве добирається до ліжка.
Мамо, ти хвора, каже Остап, визираючи у спальню.
За ним Андрій і на обличчі зявляється щось подібне на занепокоєння. Але явно не через дружину.
Ти головне, бабусю не заразь. У її роки грип це дуже серйозно.
Оксана зводить очі до стелі. Справді. Ганна Миколаївна. Бо як ж інакше.
Далі три дні змішуються. Висока температура, мокра подушка, сухі губи. За ці дні ніхто ні чоловік, ні бабуся, ні діти не приніс їй навіть склянки води. Чайник у кухні, до кухні десять кроків але ці десять кроків Оксана долає сама, тримаючись за стіни.
Всі хвилюються тільки за бабусю. «Не йди туди, там мама хвора». «Одягай маску, як проходиш повз спальню». «Може, їй в іншій кімнаті спати?»
Їй Оксані. Власний дім, а вона джерело інфекції, від якого треба захистити справді важливих.
Через тиждень вірус добирається до решти. Спочатку Богдан нежить, гарячка, капризи. Слідом Вікторія. Далі Андрій демонстративно лягає в ліжко з температурою 37,2. Ганна Миколаївна злягає останньою, але найбільш театрально.
Оксана, ще ледве жива, підіймається. Курячий бульйон, аптека, термометр, вологе прибирання, прання. Все, як завжди, лише тепер з ватними ногами.
Андрію, побудь з Богданом годинку. Мені в аптеку треба.
Чоловік із мукою закочує очі, але погоджується. Рівно через шістдесят хвилин Оксана засікала приносить сина назад у спальню.
Я втомився. В мене ж теж температура.
Тридцять шість і вісім. Оксана перевіряла.
Весна не стає добрішою. Новий вірус, діти хворіють, безсонні ночі. Богдан вередує, Вікторія не пє ліки, Ганна Миколаївна вимагає окреме харчування. І посеред усього цього абсолютно здоровий Андрій.
Андрію, допоможи з дітьми.
Ксаню, я ж минулого разу допомагав, то були вихідні. А зараз я на роботі. Дуже втомлююсь.
Знизує плечима. Знак справи зроблені. Вечорами вечеря, а хворі діти й заклопотана дружина його не обходять.
Одного разу, коли Богдан вже спав, а старші робили уроки, Оксана підійшла до чоловіка. Телевізор шумить футбольним матчем.
Чому ти мені не допомагаєш? Чому ніколи не допомагаєш?
Андрій навіть не повертає голову. Лише додав гучності. Оксана стоїть ще хвилину і все стає надто прозорим, навіть без слів.
Наступного дня вона знімає з полиці великі сумки. Дитячий одяг, іграшки, документи. Остап завмер у дверях:
Мамо, ми кудись їдемо?
До бабусі Іри.
Надовго?
Побачимо.
Вікторія захоплено стрибає бабуся Іра завжди пече її улюблені пиріжки. Богдан тягне за собою плюшевого зайця, хоч нічого й не розуміє.
В останню мить Оксана згадує ще про одного важливого члена сімї Марусю. Вона піде разом з ними.
Андрій лежить на дивані. Сумки, діти у куртках нічого не зворушує. Як тільки Оксана закриває за собою двері, він, певно, просто перемикає канал
Ірина Сергіївна приймає доньку і внуків без зайвих розпитувань. Годує, обіймає. Пятдесят вісім, вчителька з тридцятилітнім стажем їй і так усе зрозуміло.
Живіть, скільки треба.
На третій день дзвонить Андрій.
Ксаню, поверніться. У хаті брудно. Їсти нічого. Бабуся без кінця щось вимагає.
Ні «сумую». Ні «без вас важко». Побут оце його турбує.
Андрію, тобі жінка не потрібна потрібна домогосподарка.
Що? До чого це…
Ти хоч раз сказав, що сумуєш за дітьми?
Мовчання. Довге й промовисте.
Я ж гроші приношу, нарешті мовив він. Що тобі ще?
Оксана кладе слухавку. Все. І разом з цим несподіване полегшення.
За два тижні орендарі розїжджаються з її квартири. Переїзд триває день. Нова школа для Остапа, новий садок для Вікторії все вирішується значно простіше, ніж вона уявляла.
Остання розмова фінальна. Усі образи, всі проковтнуті слова, всі ночі біля гарячих дітей все виривається назовні.
Я дванадцять років була безкоштовною прислугою! кричить вона у трубку. І ні разу, ти чуєш, ні разу ти не запитав, як я себе почуваю! Як мені живеться! Ти Ти З мене досить!
Блокує номер. Подає на розлучення.
Суд триває двадцять хвилин. Андрій нічому не заперечує. Підписує документи на аліменти, киває судді й іде. Може, щось зрозумів. Швидше, просто втомився зясовувати.
Вечір. Оксана сидить на кухні своєї нової-старої квартири. Остап читає книжку у своїй кімнаті. Вікторія малює за столом, вистромивши язика від старанності. Богдан грається з конструктором на килимі.
Тихо. Спокійно. Маруся лежить під ногами, поклавши морду на лапи.
Готувати, прати, відповідати вечорами на робочі листи треба і далі. Але тепер для тих, хто справді її родина. І їх вона виховуватиме так, щоб не виросли такими, як їхній батько.
Мамо, Вікторія піднімає голову від малюнка, а ти тепер частіше усміхаєшся.
Оксана знову усміхається. Вікторія права.
