Що може бути гірше літньої спеки? Тільки працювати у цю спеку, враховуючи, що кондиціонер в офісі зламався, а майстер обіцяв заїхати лише через два дні. Поки колеги маринувалися за своїми робочими місцями, Лілі потрібно було виїжджати на зустріч із клієнтом. У них замовили весілля, тож домовилися зустрітися одразу на локації, де можливо проходитиме церемонія.
Хоч і виїхала дівчина заздалегідь, але все одно їй «пощастило» потрапити в затор. Чудово! Тепер потрібно маринувати у машині й хто знає, коли вдасться дістатися до місця зустрічі. Хоч би клієнти не були вередливими та увійшли в її положення. Щоб не накручувати себе поганими думками, Ліля увімкнула радіо, стало трохи веселіше.
Почула, що грає телефон. «Мабуть, це клієнтка, але ж ще є час. Може також спізнюється?» – подумала дівчина та взяла слухавку.
-Здрастуйте! Рада Вас чути, добре, що зателефонували… – закінчити вона не встигла, бо на тому кінці слухавки її нахабно перебили.
-Коли я скажу, чому телефоную, ти точно не будеш рада мене чути.
-Вибачте, а з ким я маю честь розмовляти? – намагалася дізнатися особу співрозмовниці Ліля.
-Ти не маєш ні честі, ні совісті, інакше б не тримала біля себе чоловіка, який тебе не любить. Андрій мій, ми кохаємо один одного й хочемо бути разом! – волала незнайомка їй у слухавку.
-Ну я рада за вас, а мені що до того? – не могла зрозуміти Ліля.
-Ти повинна подати на розлучення сама. Збережи жіночу гідність й не підбирай мої недоїдки.
Ліля не хотіла більше слухати цю навіжену, тим більше, що дорога була вільною й варто поспішати. Зустріч минула успішно. Вони підписали контракт, узгодили основні моменти, домовилися про колір та стиль. Попереду багато роботи за яку Ліля вирішила взятися одразу.
Довелося затриматися в офісі. Дістала телефон, щоб глянути котра година й жахнулася. Тридцять пропущених від тієї навіженої, повно повідомлень, які Ліля не хотіла навіть відкривати. Тільки-но вона хотіла сховати телефон, як він знову задзвонив.
-Що злякалася? Не думай, що я так просто від тебе відчеплюся. Андрій буде мій!
Спершу дівчина хотіла пояснити, що не знає ніякого Андрія, але ця жіночка так її вивела, що вона вирішила вчинити інакше:
-Так він уже твій! Можеш забирати, я не жадібна. Заодно забереш собі його кредит, іпотеку та брудні шкарпетки, які він постійно розкидає по кімнаті. Не забудься про сніданок, обід та вечерю, які треба буде готувати, сорочки, які він сам не вміє прасувати та його маму, яка потребує постійної уваги й телефонує до мене 24/7. Може дати їй твій номер, ви ж тепер станете родичами.
А що ж ти замовкла? То куди речі підвезти, адресу скажеш?
Незнайомка поклала слухавку й більше не діймала Лілю своїми набридливими дзвінками й повідомленнями. Хоч дівчині й цікаво було довідатися, що трапилося з цим Андрієм, вона вирішила не втручатися в чужу сім’ю. Можливо їй вдалося врятувати чийсь шлюб та ще одну жінку від найбільшого розчарування та розбитого серця. Врешті-решт така вже у неї робота – робити жінок щасливими, шкода, що не всіх.
