Зранку вони посварилися через якусь дрібничку. Олексій побіг на роботу. Іра залишилася вдома сама. Вона була на восьмому місяці вагітності і все життя тепер підпорядковувалося її теперішньому стану.
Коли Олексій ввечері повернувся додому, то був заскочений. Посеред кімнати стояла велика дорожня валіза, а Іра складала інші речі в ще одну сумку.
-Іро, що це таке?
– Те, що бачиш!- зненацька випалила дружина.
-Чекай-но! Ти ж вагітна! Що ж ти надумала? – не на жарт розхвилювався Олексій.
– Вона до мене! Зрозумів! – виглянула з кухні теща. – На твої копійки вона з голоду помре.
– А он воно що, – подумав про себе. – Ірино, а як же дитина, – звернувся чоловік до дружини.
– Це вже наша дитина, – знову втрутилася теща. – Що ж ти можеш їй дати при своїй зарплаті. Ти – невдаха!
– Ірино! Ти можеш пояснити, що трапилося. Навіщо це все?
– Нам нема більше про що говорити, – різко відповіла молода жінка.
****
Олексій чув, як грюкнули двері, і в квартирі постала тиша. Стало до болю сумно і незатишно, наче щойно тут відбулася велика крадіжка.
Аж тепер він згадав, що саме сьогодні у нього змінилися повноваження – у його підпорядкуванні цілий відділ. І не тут, у районі, а в самому Києві! Та ба – не встиг розповісти про це своїй дружині.
Він любив Ірину. І сварки виникали зрідка. Догоджав, як міг. Часто дарував квіти, возив на відпочинок, одягав у дорогих магазинах…
-Ірина була гарною дружиною. Ніжна, лагідна, добра господиня… Що ще хотіти? І мама, мабуть, з неї буде хороша.
Тут все винна її мама, яка скрізь хоче бути командиром. На роботі її сприймають на рівні з чоловіками, бо любить вилаятися і навіть більше. І на маєш, ще влізла в нашу сім’ю…
З такими думками Олексій не зчувся, як заснув. Розбудив його телефон. Глянув на годинник – була четверта ранку.
-Хто ж це так рано дзвонить?
-Ось маєш! Через тебе Іра народила на восьмому місяці. Будеш тепер у мене по судах бігати, одоробло… – кричала у трубку теща.
Але Олексій уже її не чув. Він одягався і замовляв таксі, Він мусить бути там, біля Іри.
****
Зараз вони живуть у Києві. Виховують сина Назара. Вони щаслива подружня пара. Про цей випадок уже й не згадують.
«Слава Богу, що матері не вдалося нас розлучити», – якось сказала Іра і пригорнулася до Олексія.
Дуже часто втручання батьків у сім’ю власних дітей стає причиною незгод і розлучень. Батькам від цього краще не стає, а діти страждають усе життя. Отож, батьки, якщо ви по справжньому любите своїх дітей, то не руйнуйте їхнього щастя.
