Моя дружина — дуже успішна й розумна жінка. Вона — кандидат юридичних наук, має престижну роботу й пристойну зарплату. Усе її коло знайомих — це люди її рівня, які збираються разом компанією й вихваляються своїми досягненнями. Або по-іншому збіговисько снобів.
Я у таких посиденьках — зайвий, адже дуже часто я ставав посміховиськом на таких зборах. І моя дружина є однією з тих, хто зазвичай найголосніше сміється з жартів про мене.
Так, я знаю, що я їй не рівня. Я звичайний мужчина, отримав просту освіту в училищі. Тяжко працюю руками на приватному підприємстві, щоб заробити кожну копійку. Зарплата у мене дуже добра, але ж якою ціною вона дається! Я сам з села, дуже часто їжджу туди допомагати вже старим батькам. Я цього не цураюся, адже я такий, який я є. Я ніколи нікого не обманув і не образив. Я чесний і працелюбний чоловік, який працює і живе задля дітей і дружини. Так, не такий ерудований, як друзі й колеги моєї дружини, але ж хіба це привід насміхатися з мене? Вони й дня так не працювали, як я.
Але в усій цій історії мене найбільше засмучує поведінка моєї Зої. Ми ж з нею маємо однакові корені, ми вчилися в одному класі, за однією партою сиділи. Вона полюбила мене таким, яким я був багато років тому. То що з нею трапилося? Чому вона так зі шкіри лізе, аби ніхто не дізнався, хто вона й звідки? Що з цією жінкою трапилося, я її не впізнаю!
Мене так втомили розмови про те, яка вона розумниця, як вона взагалі могла на такого як я, увагу звернути. Мовляв, про що зі мною говорити такій розумній жінці, як вона. А ось так про все інше й говорити. Не цілими ж днями про роботу! Є й інші теми, в яких я не настільки відсталий, як у юриспруденції.
Був час, коли Зоя дуже часто кликала своїх колег по роботі до нас. Я в такі миті просто йшов з дому, бо не міг слухати те, яка Зоя ідеальна жінка і з ким їй доводиться жити. Але одного вечора я був втомлений після роботи тому залишився вдома. Прийшли її подруги. Говорили, випивали, жартували на різні теми. Я був у сусідній кімнаті. Потім зайшла мова про мене. Одна з подруг сказала те, що Зої неабияк пощастило з таким чоловіком, як я. Мовляв, я в домі господар і майстер, я все можу полагодити, діти мене люблять, я з ними й уроки роблю й повністю їх доглянути можу, нагодувати. Я чи не вперше почув про себе такі слова від знайомих моєї дружини.
Але Зоя істерично розсміялася після почутого, а потім промовила:
— Так, це все правда, він все вміє робити. Але поговорити з ним немає про що. Він такий примітивний. Я інколи дивлюся в ці його пусті очі й думаю, що я в цьому селюкові знайшла? Чим він мене зачарував? Я певно була несповна розуму, коли погодилася вийти за нього заміж. А ось наш завідувач кафедри, Ігор Миколайович — ось це чоловік! Якійсь жінці пофортунило такого мужчину вихопити.
Я вислухав все це і ліг спати, ніби ні в чому не бувало. А зранку встав і пішов подавати документи на розлучення.
Зоя може й розумна жінка, багато книжок прочитала, має статус кандидатки наук. Але що, як душа її така ж пуста, як мої очі…Хай шукає собі того, хто буде з нею говорити на такі теми, які вона хоче. А з мене досить…
