Скільки не умовляв Юрій свою сестру Світлану, щоб на вихідні взяла до себе його сина Артемчика, вона не погоджувалася. Причина одна, дівчина також у вихідний хоче відпочивати, а не возитися з племінником. Адже Світлана не нав’язується їм своєю дочкою, сама викручується. Чого повинна сидіти з племінником, коли своя Кариночка гостюватиме в бабусі, мами чоловіка. Тому навідріз відмовилася допомогти.
А в Юрія та Оксани виникли невідкладні справи, якраз на вихідний. Дитячий садок не працює, мама Оксани в лікарні, хворіє. Один раз попросив сестру, а вона відмовила. Наразі думають, що робити. Адже конче потрібно їхати на день народження до начальника. Обов’язково з дружинами запрошував. Щоб не піти, не можна, всі прийдуть. І так на роботі склалася невизначена ситуація, а якщо не прийдуть на день народження, тоді точно Юрій перший на звільнення. Та ще й програма дня народження розрахована на два дні. Оксана запитала свою подругу, чи не захоче вона побути з Артемчиком. О, диво. Валентина погодилася. Подружжя заспокоєні, поїхали святкувати день народження начальника.
Перед новорічними святами телефонувала Світлана до Юрія. Вона з ходу повідомила, що на Новий рік залишає свою доньку Каріну у них. Вони з чоловіком їдуть в Карпати на п’ять днів. Раніше залишали на маму чоловіка. Але наразі в неї другі плани, тому прийдеться Юрію приїхати та забрати племінницю до себе.
– Світлано, а ти пам’ятаєш, як не захотіла брати на два дні Артема до себе? – Запитав брат, – у нас із дружиною зовсім інші плани в які племінниця не входить. Ти ж не захотіла побути з моїм сином, не надійся, що я погоджуся.
Сестра довго кричала в трубку, що родичі повинні допомагати одне одному. Який він брат, коли відмовляє побути з племінницею. На тому Юрій відключився. Що говорити, якщо людина не розуміє. Адже сама не захотіла допомогти. Наразі намагається звинуватити Юрія, що він поганий дядя. Але на тому не закінчилося. Як тільки чоловік поклав слухавку, Світлана тут же почала телефонувати Оксані. При чому не просила, а приказувала взяти її доньку на декілька днів.
Оксана вчинила по іншому:
– Так, я згодна. Але ти мені заплатиш погодинно. Одна година, що я буду з твоєю дочкою коштує сто гривень. От і порахуй скільки грошей ти повинна мені заплатити. При чому половину віддаєш наперед. А решту, коли приїдете з відпочинку.
– Ну ти й нахаба. – Тільки й спромоглася сказати Світлана.
Більше не телефонувала. Чи їздили вони на відпочинок, чи ні, Юрій не знає. Адже із сестрою довго ще не розмовляли.
