Останнім часом мій чоловік почувається не добре. Я прошу його звернутися до лікаря, але Павло відмовляється. Так трапилося, що чоловік втратив свідомість, коли вдома залишився один. Знайшла лежачим на підлозі його мама. Вона викликала швидку, відвезли в лікарню. Я в той час була на роботі. Свекруха не повідомила мені про стан Павла. Коли прийшла з роботи, сусідка розповіла, що мого чоловіка швидкою допомогою доставили в лікарню.
Я швиденько зібрала речі, залишила сина із сусідкою і поїхала в лікарню. Павло лежав на ліжку блідий. Поряд сиділа його мама вся в сльозах. На моє запитання, що сталося, не відповіла, а тільки відвернулася. Я пішла шукати лікаря. Іван Петрович був у себе в кабінеті. На моє запитання про здоров’я чоловіка, подивився на мене зі співчуттям. Невиліковна хвороба, але шанси є. Тільки потрібні дорогі препарати. Я погоджувалася на все, лише б спасти мого чоловіка.
Відтоді працюю на двох роботах. Із сином допомагає сусідка, водить в дитячий садок, а увечері додому. Свекруха сидить біля Павла, тому що йому потрібна допомога. Останнім часом дуже ослаб. Коли я приходжу його провідати, чоловік відвертається до стіни. Запитую в чому справа, не відповідає. Свекруха взагалі на моє питання відповідати не збирається. Лікар Іван Петрович говорить, що в Павла настрій нікудишній. Потрібно вірити в лікування, тоді допомагатиме, а так лежить байдужий до всього.
Одного разу я прийшла зранку, коли мене не чекали. Тихенько зайшла в палату. Свекруха сиділа до мене спиною і говорила, говорила:
– Така в тебе дружина, синку. Замість того, щоб сидіти біля тебе, доглядати, то вона собі іншого знайшла. І сина до нього привчає, татом примушує називати. А ти лежи тут нікому не потрібний.
– Що ви говорите своєму сину? Ви ж знаєте, що я на двох роботах працюю, за Данилком сусідка наглядає. Навіщо добиваєте свого сина? Яка ж із вас мати, щоб таке придумувати хворому сину? Ідіть звідси! Віднині я не допущу вас до свого чоловіка. Як вас тільки земля носить?
