Нещодавно у моєї дружини померла мама. Навіть не чекали такого. Здорова жінка, ніколи не жалілася ні на що. А тут лягла спати й не проснулася. А вона тільки вийшла на пенсію. Планували, що поїдуть з тестем жити на дачу. Нам віддадуть трикімнатну квартиру, а нашу однокімнатну будемо здавати квартирантам. Все ж таки копійка прибавиться. Але не судилося тому бути, не стало Надії Петрівни. Дружина тяжко переживала втрату мами.
Про тестя за переживаннями ми не думали, а коли спохватилися, поїхали провідати. Яке ж було наше здивування, коли ми його побачили. Здавалося в нього почалося друге життя. Ми чекали бачити нещасного дідуся, який оплакує свою другу половинку. Наразі Микола Володимирович виглядав так, неначе життя його повернулося в кращу сторону. У квартирі звичайно бардак. Але він на те не звертає уваги.
В нього появилося багато друзів. Рибалка через день, їздять автобусом за місто, як говорить природою милуватися. Вечорами збираються в нього вдома. Розмови ведуть до півночі. Ми думали, що п’ють, але ні, пляшок не видно. І перегаром не пахне. Про Надію Петрівну не згадує, і ми з дружиною намагаємося не чіпати тему про маму. Але трохи неприємно, що так реагує на те, що сталося. Можливо в нього стрес, чи депресія так проявляється.
Таке відчуття, що тесть радіє, що Надія Петрівна пішла з життя. Дружина пропонувала татові прибрати у квартирі, але він заперечує. Говорить, що сам все прибиратиме. Про те, щоб віддати нам квартиру і мови не веде. Видно жити нам в однокімнатній поти, поки назбираємо самі грошей і купимо більшу.
