Василь Іванович мріяв поїхати до дітей погостювати. Давно вони його звуть, та ніяк не вибереться. Нарешті вирішив, їде.
З дружиною прожили двадцять три роки в мирі та злагоді. Але невиліковна хвороба забрала життя жінки. В той час син Ярослав закінчував навчання в інституті. Його, як одного з кращих учнів послали на стажування в Чехію, пізніше запропонували залишитись. Коли приїздив до батька, зустрів гарну дівчину, з якою потім одружилися і виїхали на постійне проживання в ту країну. На батьківщину приїжджають не часто, тому запрошують тата погостювати в них, якщо сподобається, то не проти, щоб він залишився з ними назавжди.
Виїхав потягом. Добре те, що багато заробітчан їхали на заробітки, тому мова не була на заваді спілкування. Познайомився з жінкою, проговорили з нею всю ніч. У Василя Івановича таке відчуття, ніби знає її все життя. Коли на вокзалі прощалися з Надією, домовилися зустрітися на батьківщині. Обмінялися номерами телефонів. Ярослав із Вікою і внуками зустрічали дідуся. Василь Іванович озирався навкруги, все не так, як у нас.
Жити в Чехії йому сподобалось, особливо, коли внуки повели прогулятися парком. Зона відпочинку вразила чоловіка, там стояли столи, стільчики, висіли гамаки. І що найбільше сподобалося, то шафа, в якій стояли книги. Можна підійти, взяти книгу, почитати, і потім поставити в шафу на місце. Книги на різні теми. Потім Василь Іванович часто ходив на прогулянку в те місце, посидить, почитає.
Одного разу, коли йшов додому з парку, не помітив, як звернув не на ту стежину. Довго кружляв доріжками, вечоріло, людей не було. Як зрозумів потім, вийшов із парку в другому кінці, і зіткнувся з Надією. У неї сьогодні вихідний, тому з подругами також гуляли. Додому чоловік прийшов під ранок. Ярослав і Віка сиділи під будинком, і якраз збиралися телефонувати в поліцію. Побачивши тата живого і здорового, син ледь не заплакав. Де був, чому так пізно? Василь Іванович тільки й сказав: – потім, все потім, я піду спати.
Такого тата Ярослав не бачив давно. Загадковий, очі світяться загадковим світлом, помолодів років на десять. Від тих пір ходив вечорами щодня з дому, куди, не говорив, але щасливий. Онуки, Назар і Юля, навіть образились на дідуся, що мало уваги їм приділяє. Віка також була не в захваті походеньок свекра. Один Ярослав радів від того, що тато нарешті став таким, яким був, коли жива була мама.
В один прекрасний день Василь Іванович привів Надю знайомити зі своєю сім’єю. Яке ж здивування було Віки І Наді, коли зустрілися, Виявляється вони родичі. Надя двоюрідна сестра мами Віки. Знайомство пройшло весело і зворушливо. На завершення вечора, Василь Іванович повідомив, що вони з Надею житимуть разом, а коли приїдуть на батьківщину, одружаться. Внуки засмутилися, дідусь менше буде їм приділяти уваги. Ярослав за тата дуже радий, нехай живе щасливий, які їхні роки.
