Після того, як я стала вдовою, залишилася жити одна у своїй квартирі. В той час мій єдиний син проживав зі своєю дружиною на орендованій квартирі. Олег з дружиною нічого кращого не придумали та вирішили відвезти мене в будинок для літніх людей, а самим оселитися в моїй квартирі. Такої підлості від сина я не чекала.
Олег обіцяв мене провідувати, але згодом взагалі про мене забув. Нещодавно мені стало дуже зле та я попросила працівників зателефонувати до сина, щоб він приїхав. Хтозна, може, ми більше не побачимось та я проживаю на цьому світі свої останні дні.
Син приїхав, зайшов до мене в палату та запитав:
– Мамо, як ти?
Я ледь його впізнала, перед очима все пливло.
– Та якось тримаюся, – відповіла я.
– Тобі щось потрібно? Ти тільки скажи, я все тобі привезу.
– Влітку тут дуже спекотно, попіклуйся, щоб тут встановили кондиціонер та було б непогано поставити в моїй палаті мікрохвильову піч. А ще було б непогано, щоб ти привіз книги.
– Чому ти просиш про це саме зараз? Ти ж тут довго жила, а тепер тобі це все знадобилося? Хто знає скільки тобі ще залишилося жити.
– Це не для мене, а для тебе. Коли твої діти тебе сюди відправлять, то будеш мати та кондиціонер, книги та мікрохвильову піч.
Я сказала це, а Олег задумався. Невже він щось зрозумів?
