Наша компанія займається підбором нянечок, гувернанток, прибиральниць для дому .
І от нещодавно до нас звернулась одна забезпечена сім’я. Вони шукали няню для свого внука, якому було три з половиною рочки. Суму вони готові були віддати немалу, тому проблем з підбором не мало б бути. Та бабуся з дідусем заявили, що няня перш за все повинна знати історію їхнього міста і грамотно розмовляти. Ну і не мало важно було мати досвід роботи та диплом про профільну освіту.
Ми перебрали базу і відібрали декілька кандидатур для співбесіди. Дівчина, яка здавалась нам найбільш підходящою запізнилась на сорок хвилин. Та ми попросили у замовників не робити поспішних висновків та почекати все-таки Ольгу. І от нарешті вона з’явилася:
– Добрий день! Я сильно прошу вибачення. Знаю, що це не відмовка, та там такі затори, ледве доїхала.
– Добре, тоді ми також просимо вибачення. Ви нам не підходите. До побачення .
Тоді старі заявили, щоб ми не кликали їх даремно, а проводили попередні співбесіди самі, щоб відсіяти непотрібні кандидатури. Скільки ж часу було витрачено. Ви навіть не уявляєте. Тим більше за такими дивними критеріями. І от прийшла остання дівчина. Ми підмітили, що її мова доволі гарна, тому запросили на знайомство із замовниками. Попередили, що важливо знати історію міста.
Тому, коли дідусь поставив їй декілька питань, то вона моментально давала відповідь.
А ви б пішли на роботу до людей з такими дивними вимогами?
