Сашко уже втретє виглядав у вікно своєї кімнати, щоб поглянути чи не видно ще бабуся. Вона мала б уже прийти, але чомусь затримується. «Раптом не встигла на маршрутку? Чи серце знову не слухається?» – хлопчик намагався відігнати від себе погані думки. У животі забурчало, щоб його заспокоїти Сашко поклав зверху долоню. «Коли ж це ми востаннє їли?»
Так і не згадавши, він накинув на себе курточку, взяв свій гаманець й почимчикував до магазину, що розташовувався по той бік вулиці. Тітка Ліда зустріла малого з посмішкою на обличчі:
-Чого бажаєте, молодий чоловіче? – хоча продавчиня й знала, що цей маленький покупець завжди приходить по одне і те ж: пляшечку молока та пластівці.
-Вітаю! Дайте мені, будь ласка, пляшечку молока та пластівці.
Поки тітка Ліда діставала викладала замовлення перед Сашком, він зосереджено рахував гроші й простягнув продавчині рівно стільки, скільки вона вказала.
-А о ж це твоя мати має час, щоб навчити тебе рахувати, й взагалі не має часу, щоб приготувати тобі сніданок? – вона не мала на увазі нічого поганого, але Сашко уже набрав парів.
-А ви мою маму не чіпайте! Знаєте, яка вона у мене заклопотана. Не кожна жінка може поєднувати навчання з роботою, а моя мама може все. А я що безрукий, щоб собі їсти не приготувати.
-Сашко, так я ж не зі зла. Так щось ляпнула, не подумавши.
-Я на вас не серджуся, але це тільки тому, що ви розповіли мені, як приготувати макарони. Бувайте!
Такий маленький хлопчик, а міркує як дорослий чоловік. Тітка Ліда подумала, що колись якійсь дівчині дуже сильно пощастить. Шкода, що матері Сашка на чоловіків не таланило. Тож син й вирішив, що усю чоловічу роботу візьме на себе.
Коли він забіг до квартири, на порозі зустріч стурбовану маму.
-Ти чого не попередив, що кудись йдеш? – у неї ніколи не виходило по-справжньому сваритися.
-Пробач, матусю. Я не хотів тебе відривати, чув що ти щось читаєш.
-Ти у мене вже надто хороший – лагідна материнська рука скуйовдила волосся хлопчика.
-Так це ж логічно, мамо! Хіба у хорошої матері може бути погана дитина?
Вони посміхалися, коли двері відчинилися й на порозі показалася бабуся. Сашко кинувся допомагати їй із пакетами.
-Маршрутка зламалася, добре, що таки доїхали. Як ви тут?
Поки мама говорила з бабцею у вітальні, хлопчик розпакував гостинець від бабусі й розклав усе по своїх місцях. На стареньку він чекав не просто так. Завтра у мами день народження й вона обіцяла розказати йому рецепт якогось торта. Він хоче спекти його самостійно, щоб побачити посмішку на обличчі мами. Вона швидше за все забулася, який завтра день, але він все прекрасно пам’ятав й навіть уявляв, як це має відбуватися.
Він увійде в кімнату матері тихенько, щоб не розбудити. Швидше за все, вона спатиме за столом над своїми книгами. Знову. Він уже кілька разів сварив її за такий сон й пояснював, чому це шкідливо. Інколи хлопцеві здавалося, що вони грають у гру навпаки. Це він мусить дбати та виховувати свою дорослу маму, поки вона робить все по-своєму й не хоче слухатися. Коли Сашко покладе їй на коліна квіти, які бабуся зірвала зі своєї клумби, вона миттєво прокинеться й запитає, що відбувається.
Тоді він посміхнеться та привітає її зі святом. Вона візьметься за голову й стане перепрошувати, що забулася. Щоб мати не хвилювалася, син її обійме та скаже, що вже про все подбав. Вони підуть на кухню, питимуть чай, їстимуть торт його власного випікання й навіть якщо він буде не смачний, мама хвалитиме й казатиме, що нічого кращого в житті не куштувала.
