Мілані було важко після смерті матері. Ні до кого притулитися та душу відкрити. З ненькою вони були дуже близькі. Про все могли поговорити, з усім порадитися. Не знала дочка, що підла хвороба уже пожирала її рідненьку й не довго ще залишилося їм бачитися. Як мами не стало, батько геть з розуму поїхав. Відбули 40 днів, а він у дім нову пасію привів.
Довго плакала дочка та благала тата одуматися. Та де ж це бачено, щоб так швидко дружині заміну шукати. Батька лише розізлили ці балачки й він поставив Мілану перед фактом: це його нова дружина і її мачуха. Якщо щось не подобається, може йти на всі чотири сторони.
А сиротинка так і зробила. Не хотіла терпіти присутність у домі чужої жінки, ганьбити добре ім’я матері. Зібрала свої пожитки й відправилася жити у місто. Влаштувалася на роботу у квітковий кіоск. Знайшла недорогу кімнатку, яку винаймала ще з однією дівчиною. Так і жила сумно та безутішно, поки в її життя не прийшов Іван.
Познайомилися вони на роботі. Хлопець прийшов взяти букет квітів для своєї мами на день народження. Мілана обрала найкрасивіші квіти й робила його зі всією душею, так наче своїй. Спогади про неньку несподівано повернулися й дівчина почала гірко плакати. Іван не розгубився, втішив її у сумну хвилину й не надокучав розпитами.
Ввечері він знову повернувся до кіоску, щоб познайомитися та провести дівчину додому. Так вони й почали зустрічатися. Мілана розповіла про свою нелегку долю та пояснила, чому розплакалася вдень в магазині. Іван довго не думав й запропонував жити разом.
Дівчині було ніяково, адже вони зовсім незнайомі. Що люди скажуть, коли дізнаються, що вона живе з хлопцем без шлюбу. Та з іншої сторони вона вірила цьому хлопцю й була певна, що він ніколи її не образить. Через місяць стосунків вони розписалися. На святкуванні були лише рідні Івана та добра подруга Мілани Ірина, з якою вони разом винаймали кімнату.
Після одруження життя молодят не змінилося. Вони й надалі насолоджувалися один одним й не знали біди. Правда було в Іванові дещо таке, що Мілані не подобалося. З першого дня він попередив її, що не хоче мати дітей. Це насторожило дівчину, але вона подумала, що тепер у шлюбі – це допустимо.
Останній тиждень Мілана відчувала, що нездужає. Вона не мала сили підвестися з ліжка і їжа була для неї огидною. Що не з’їсть – все вирве. Іван злякався за самопочуття дружини й відвіз її до лікарні. Там підтвердили, що Мілана вагітна. Дівчина була безмежно рада, а от майбутній тато наче із ланцюга зірвався. Почав кp ичати прямо перед лікарем, що ніякої дитини н e буде й вона повинна зробити аб _opт.
Додому вони поверталися в повній тиші. Мілана плакала, а Іван лютував. У квартирі він мовчки пішов збирати речі дружини й наказав їй вибиратися з його квартири. Куди було їй податися? Рідному батьку вона не потрібна, чоловік виявився не таким, як вона собі уявляла. Добре хоч подруга Іра не покинула й підтримала у важку хвилину.
Мілана вирішила, що буде народжувати. Іра зараз допомагає їй знайти хорошого адвоката, щоб домогтися аліментів від колишнього чоловіка. Нехай знає, що ця дитина його і також відчуває певну долю відповідальності за майбутнє цього немовляти.
