Оленка дуже подобалася Юркові. Красива струнка блондинка з каріми очима. Він одразу помітив її, як тільки вона влаштувалася на роботу до їхнього офісу.
Жіноча частина колективу поставилася до неї насторожено. Одні стверджували, що в неї пофарбоване волосся — бо не буває каріх очей при світлому волоссі. Інші запевняли, що колір очей — не що інше як кольорові лінзи. Час минав, а волосся не змінювалося. Іноді Оленка надягала окуляри під час роботи. Навіщо окуляри, якщо в неї лінзи?
Ловелас Тарасик теж запримітив Оленку, але на відміну від сором’язливого Юрка, одразу почав залицятися. То запрошував на обід у кафе, то приносив каву в кабінет. А коли запропонував підвезти її на авто, серце Юрка мало не розірвалося від ревнощів.
Де Юркові змагатися з Тарасиком? Той справжній красень, майстер компліментів. Знав купу жартів і вмів їх розказувати. Правда, добившись уваги дівчини, Тарасик швидко втрачав інтерес і шукав нову. Тепер він обхажував Оленку, залишивши без уваги Марічку, яка плакала в туалеті й думала про помсту.
Юрко ж був товстим, неуклюжим, носив квадратні окуляри в роговій оправі та мішковаті сорочки. І прізвище в нього було відповідне — Голопупенко. Сором’язливий, наївний, як той герой із відомого роману. Але зате Юрко розбирався в комп’ютерах. Будь-яку проблему міг виправити — ну або майже будь-яку. За це його цінували всі.
— Юрку, допоможи!..
— У мене комп завис…
— Юр, змонтуй відео…
Юрко садився за комп’ютер, його пальці швидко бігали клавішами, і незабаром усе було виправлено, презентація готова, відео змонтоване.
— Юрку, дякую велике, — казала Наталка чи Даринка, цілуючи його в щоку, від чого він червонів і ніявся.
— Голопупенко, ти геній! Я б увечір сидів, а ти за півгодини впорався. З мене коньяк! — обіцяв хтось із чоловіків, але, звісно, забував.
Юрко не пив, тому йому більше подобалися подяки від дівчат.
Насправді його звали Юрієм, але з чиєїсь легкої руки всі кликали його Юрком. Він сердився, говорив, що його звуть Юрій, але марно.
— Та годі, нормальне ім’я. Тобі личить, — казав Тарасик, ляскаючи Юрка по плечу.
І Юрій не розумів — чи це комплімент, чи глузування.
Багатим спадкоємцем, як той літературний герой, він не був. Мати ростила його сама. Коли Юрко виріс і запитав про батька, вона не брехала: сказала, що народила його для себе на закінченні своєї молодості. Була вона худа й негарна.
Якось одна колега запросила Оленку в гості. Там вона й познайомилася з молодим хлопцем. Всі жінки були заміжні — окрім Оленки. Довелося йому проводити її додому. Оленка запросила його на каву. А далі… Вона нікому не розповідала, від кого завагітніла. Хлопець був удвічі молодший — навіщо йому життя псувати? Коли народився хлопчик, назвала Юрієм — на честь батька.
Юрко ріс тихим і кмітливим. Ще в школі захопився комп’ютерами. Але не грав, як інші хлопці, а старався розібратися в усьому. Швидко зрозумів, що на цьому можна заробляти. Та потрібен був кращий комп’ютер. І його мати взяла кредит, купила синові потужний процесор, великий монітор. Що не зробиш для єдиної дитини?
Після школи Юрко вступив на IT-факультет. Почав заробляти — вже не копійки, а гідні гроші. Мати ним пишалася: не п’є, не гуляє, не б’ється, сидить вдома і працює.
Коли Юрко почав добре заробляти, мати пішла на пенсію й присвятила себе синові. Готувала смачні страви, пекла пироги. Юрко їв і набирав вагу. Спортом не займався, сидів цілими днями за монітором — от і став таким неуверючим.
Як і будь-яка мати, вона мріяла про добру дружину для сина, про онуків. Знайомила його з доньками подруг, але дівчата Юрка не цікавили. Оленка стала першою, на кого він звернув увагу. Таку увагу, що втратив сон і апетит. Качав її фото з соцмереж і годинами дивився. А вона його навіть не помічала.
Якось Юрко прийшов на роботу раніше і зламав Оленчин комп’ютер. А куди без нього? Вся робота зупинилася, а начальство вимагало звіт.
— Допоможи! — прибігла Оленка до Юрка.
Він з важливим видом довго «ремонтував» програмЗустрівши його здивований погляд, Оленка раптом усміхнулась і прошепотіла: “Знаєш, а ти не такий уже й Голопупенко”.
