Тетяна не любила, коли її запитували про старшу сестру. Вона соромилася Ірини й всіляко уникала розмов чи згадок про неї. Але не було такого, щоб хтось не згадав про її сестру. Хтось із жалістю, співчуттям, але більшість — із насмішкою.
Ірина в дитинстві потрапила в аварію і пошкодила ноги. Настільки, що ледь не стала інвалідом, прикутою до візка. Але непереборна жага до життя у цій маленькій дитині, якою вона на той момент була, і дорога реабілітація допомогли їй встати на власні ноги. Лишилася лишень одна загадка про цей страшний інцидент — шкутильгання.
Проте в цьому інциденті був ще один нюанс. Іра постраждала, бо намагалася врятувати свою сестру. На той час вони жили в селі й попри їхню хату проходила траса. Таня тоді була ще дуже маленькою, гралася на подвір’ї, побачила котика на дорозі й побігла до нього. В цей момент на горизонті з’явилася автівка. А вони попри їхню домівку не їздили, а буквально літали. Іра кинулася за сестрою й встигла тільки відштовхнути сестру в бік. Прийняла весь удар на себе. Вона дивом вижила в той день, але дуже покалічилася. Так, що потім ще не один рік відновлювалася. Але роки йшли й Таня забула про те, що для неї зробила Іра.
А людям — лиш би поговорити та знайти якийсь когось для знущання. Особливо з Іри насміхалися в школі інші діти, називали “кривою” і таке інше. Таня мовчки за цим спостерігала. Не вступалася за сестру, деколи бувало й сама щось могла сказати про її ваду. На перервах, як доводилося бачитися з сестрою в коридорі, вдавала, що незнайомки й проходила повз. Ігнорувала й не розмовляла, бо соромно їй було, що в неї така сестра. Все шкільне життя Таня мріяла швидше закінчити школу й втекти кудись туди, де ніхто не буде знати її Іри, ніхто не буде дошкуляти їй жартами про сестру.
Вдома Таня з Ірою теж не ладнали. Іра робила для сестри буквально все. Віддавала все найкраще, бо щиро любила Таню. Захищала її перед батьками й завжди всю провину брала на себе. А Таня цього бачити не хотіла, лише сварилася й кричала. Жодного спокійного дня в їхньому домі не було.
Нарешті збулася мрія Тані, вона закінчила школу й вступила в престижний університет. В цей час їхні з сестрою життєві дороги остаточно розійшлися. Після цього вони бачили всього лише два рази — спочатку на похороні дідуся, а потім на похороні бабусі.
Таня вийшла заміж, народила двох дітей. Сестру ні на весілля, ні на хрестини так і не покликала, як в принципі й батьків. Бо вони завжди були на стороні Іри, завжди дорікали Тані, що вона така груба й жорстока з сестрою. А Таня не розуміла, що вона робить не правильно й чому всі її вважають неправою. Тому з батьками, як і з сестрою, теж не хотіла бачитися.
Але батьки їй ніколи зла не бажали. Що поробиш, що така ситуацію в сім’ї склалася. Вони з малечку намагалися виховувати свої доньок так, щоб ті завжди були разом, щоб були подругами й підтримували одна одну впродовж всього життя. Але Таня змалку росла з ненавистю й неприязню до рідної сестри. Ба та, бачте, була “особлива”, всі її жаліли.
Проте, одного, здавалося б звичайного дня, їхню сім’ю потрясла страшна звістка — Іра невиліковно хвора і залишилося їй всього кілька місяців. Ніби мало дівчина настраждалася вже на свої молоді роки. В останні миті свого життя Іра хотіла бачити лише сестру. Коли Таня приїхала до неї в лікарню, Іра просила у сестри вибачення за те, що була поганою сестрою, не такою, як всі.
Але насправді ж вибачення мала просити Таня… І це вона зрозуміла, щоправда, дуже пізно, вже коли сестри не стало… А може таки й досі не зрозуміла?
