Таргани
Таргани в голові Марічки танцювали гопака. Веселий, запальний такий гопак.
Крутили вусиками «ліхтарики» і відбивали «два притопи, три прихлопи» у такт тій музиці, що все гучніше звучала в голові Марічки.
Ні, взагалі вони в неї були тихі й навіть інтелігентні породисті. Якщо чогось їм і бракувало, то не розуму. Марися їхню «генетику» леліла ретельно і з почуттям гумору бо свого оригіналу з першого разу було малувато.
Ще з дитинства прабабуся казала Марічці: якщо маєш у голові тарганів то ти вже точно людина особлива. З іскрою, так би мовити. А з такими і жити веселіше, і людям з тобою цікавіше. Бо, зрештою, драйву у щоденному житті украй бракує.
Цим словом драйв хизувалась не Марічка, а її прабабуся: сучасна була жінка, оновлювала мову і не відставала від часу. У свої вісімдесят з копійками прабабуся Марія залишалася ще досить активною.
Строго кажучи, вона була Марічці не бабцею, а пра, бо була мамина бабуся. Але кому потрібні ці префікси, якщо ріднішої людини не було? Мама якось поза рахунком.
Мама в Марічки ну, не очевидно, щоб такі бували! І розумна, і гарна, і навіть директорка. Щоправда, не тієї школи, де Марічка навчалась. На тому бабусі слава і подяка. Саме вона настояла, щоб Марічку віддали до іншої школи, а не в свою.
Навіщо дитині твої проблеми?
В якому сенсі?
Ось так! Там вона буде просто дитиною, а тут директорчиною донькою. Не псуй дитині репутацію! Вона їй ще стане у пригоді. Втратити раз плюнути, а здобути… Та куди я тобі пояснюю, ти ж не мала вже!
Прабабуся завжди говорила прямо, бо за щирість усе життя стояла. Як воно було насправді, Марічка не знала, але результат бачила. Прабабуся виховувала маму з пяти років відколи не стало її матері, а Маріччиної прабабци дочки. Що там тоді трапилось, Марічка дізналась не відразу. Не любили згадувати ні бабця, ні мама.
Випадковість, Марисю. Безглузда випадковість. Льодяна бурулька… Чиясь недбалість, непрочищений дах, а ціна людське життя. Добре, ще одне. Твоя мама йшла поруч. Не відштовхнула Маня її, то лишилась би я зовсім сама.
Бабуню, а випадковість може статися з будь-ким?
Збрехати?
Ні!
З кожним може бути, Марічко. І з тобою, і зі мною, і з Папою Римським хоч! Але це не привід її боятись.
Тоді для чого це знати?
Для того, щоб жити! Кожну хвилину, як останню, щоб щось цьому світові дати, щоб він став кращим, чеснішим, світлішим. А темряви й так доволі.
Бабуню, сказати легше, ніж зробити. Я знаю.
І це чудово! Значить, твій розум не стоїть на місці. Твої таргани ростуть мудрими.
Хто росте?! Бабусю, фу! До чого тут таргани?
Хоч комах не любила метеликів чи бджіл терпіти могла, а от це диво з лапками викликало огиду.
Аааа! Бабусю! Тарган!
Не чіпай! У нього, може, діти! бабуся спритно плюскала шльопанцем і озиралась по кутках. Більше ніде не бачила?
Ні Ти ж казала у нього діти!
І цікаво, де?!
Починалося велике прибирання, і Марічка розуміла дітям таргана теж не жити.
З віком дійшло: жаліла мене бабуся. Бо кричати я могла, а от діяти повільно. Поки зважуся, то тарган унуків встигне виростити.
Про цю особливість Марічки знали всі від бабці до тренерів зі спортивної гімнастики.
Вашій дівчинці треба займатися чим іншим. Гнучка, здібна, але думає надто повільно. І це може бути небезпечно, коли вирішувати треба швидко. Поміркуйте!
Подумаю! казала бабця і відводила Марічку на шахи.
Там ніхто не квапив; дозволяли думати скільки заманеться і ще хвалили за роздуми. Хіба не чудо? Так Марічка й засиділась у шахах.
Успіхами бабця дуже пишалась. Кубок із турніру несла так, щоб кожен сусід бачив.
Маня, ти в нас зірка!
Бабцю, ти мене лякаєш!
Чого?
Ти ж мамі казала, що «зірковим» добра не буває. Я не хочу бути зіркою! Не варто мені такої радості!
Все ти не так зрозуміла!
Поясни мені! Я ж дитина!
І бабця пояснювала. На кожне питання детально й просто. Щоправда, мамі не завжди це до вподоби.
Ба! Що ти там Машці наговорила?! Сьогодні питає, що означає: «в подолі принесла». Навіщо їй таке знати? Їй тринадцять!
А чому ні? Діти нині ранні. Може в тебе спитай, що у них у класі робиться! Такі вже любові, що хоч кіно знімай! А мені соромно, тричі заміжня була, а нічого не знаю про життя!
Маша нічого такого не згадувала…
Не питала! Памятай: ми, Гаврилюки, всі такі. І тихенько по життю, а в голові такі гопаки від тарганів, ого! Поговори з дитиною й не турбуйся! Я нічого такого Маші не казала. Фраза проскочила, а вона, бач, запамятала. Голова світла і память добра.
Ба, а що мені з її розумом робити? Занадто дивні питання ставить. Як з нею спілкуватись?
Як зі мною. Памятаєш?
Ти завжди мені правду казала. Чому?
Бо від життя навчанню раз по лобові отримати болючіше. Краще все зараз почути, ніж наступати на граблі потім. Розумієш? Що ти ніби підготовленою була, а народила Марічку у девятнадцять, без чоловіка. Що з того хорошого?
Ба!
Та не сердься! Я все розумію: і про любов, і про те, що ти нічого не знала про родину Маріччиного тата. Бог з ним! Від його брехні толку не було, а онука наше щастя. Шкода, що ти одна. Це мене й турбує! Молода, гарна, розумна а щастя жіночого нема.
Бабцю, годі!
Годі, якщо ти поколиш розум і підеш далі. Одна помилка не хрест!
І не ставлю! І Марічка не помилка!
Про неї я так і не казала, а про твою «люблю-неможу»! Памятаєш, як із дому втекла? Я тебе по всьому Львову шукала.
Памятаю… А коли знайшла, нічого поганого не сказала. Свій пиріг з капустою принесла і зробила вигляд, що нічого не було. Ні сварки, ні істерики. Бабуню, я тебе люблю
Знаю! Не заважай мені виховувати наших дівчат!
Не буду…
Мамине щастя все ж прийшло. Марічці було майже шістнадцять, мама Єлизавета майже рік зустрічалась із чоловіком, не наважувалась сказати рідним про свій вибір.
Викрила її Марічка випадково, побачивши у кавярні з друзями. Подруги не збагнули, чому вона миттю втекла. Мама її не помітила: сиділа навпроти чоловіка, що тримав маму за руку, і так посміхалась І ця посмішка була зовсім іншою такою, якою Марічка ніколи її не бачила. Востаннє, вона подумала: «О, а мама у мене ще ого-го!» Спершу роздратування, а дорогою додому Марічка зрозуміла для себе головне.
Бабцю, ти знала?
Що мама з кимсь є? Догадувалася.
Я не хочу їй заважати
То й не заважай. У чому проблема?
А якщо він її образить?
Бабуся, яка саме ліпила вареники, відтерла руки і затягла Марічку в обійми.
Хто йому дозволить? Наша Ліза не одна буде кому заступитися.
Справді, бабуся знала, про що говорить. Колись вона була слідчою не абиякою. Двох маніяків зловила. А тепер звязки лишились і учні не забули свого вчителя. Марічка була певна: що бабуся вже давно все зясувала. Якщо на її лобі немає тієї знайомої зморшки отже, мамин вибір правильний. А приймати його важко Та довелось. Андрій Борисович мамин обранець невдовзі прийшов свататись. І Марічка формально погодилася на мамине щастя. Бо у його словах не було лукавства, а напруга з маминого лоба зникла взагалі. Марічці сподобалася така мама.
Ревнощі покинули Марічку не відразу. Особливо коли зявився братик Олекса. Мама засяяла ще більше, а Марічка не раз злилася небезпідставно, нарікаючи бабусі.
Погано ми тебе виховали, дитино! Пороть мало! бабця вже й насправді гнівалась.
Ба, ти чого?!
Не думала, що ти така егоїстка! Думала не стала переїжджати до мами, бо не хочеш заважати. Оцінила як дорослу Та ні! Я помилилася, дійсно старію.
Ба! Та я ж не проти! Просто мені
Образливо? Що мама буде менше тобі уваги? Маш, ти зрозуміла що сталось? Ти ж не одна більше! Ані я, ані мама не вічні. А тепер я спокійна. Ще б з іншого боку глянути спробувала?
Пробувала! Та..
Все одно важко?
Так!
Нормальна ти, не переймайся дарма! Просто ти звикла бути однією у своєї мами. А тепер треба ділитися. Так?
Мабуть
Не діли й не буде тобі мороки. Зайди до них, допоможи і матимеш і любов, і ласку. Брати легко. Віддати щось складніше. А любов саме про це. Чим більше віддаси, тим більше матимеш. Або ти думаєш, мама не любить тебе?
Ні!
То вже своїх тарганів притиш! Ще рік-два й ти сама станеш мамою. Готова?
Оце вже було не до речі. Занять в Марічки вистачало! І вчитись, і вступати… Денис уже навіть зявився. Не хлопець поки так, ворог із паралелі.
Познайомились перед святковою лінійкою 1 вересня. Марічка поспішала до завуча, впала на сходах, і отримала у спину:
Обережніше треба! хлопець в окулярах із паралелі, імені якого вона навіть не знала, підняв її сумку і подав руку.
Ще б пак! Допоміг би краще!
А я що роблю? Ти не логічна.
Марічка тоді просто закипіла.
От, люди добрі! Вона тут лежить, кульгає, а йому все одно!
Руку відкинула, піднялась сама й дісталась до кабінету завуча.
Машенько, що сталося?
Нічого страшного. Потрібно під ноги дивитися.
Треба в медпункт! Терміново!
Денис, який ішов за нею, залишив сумку на стільці й спитав:
Тебе провести?
Куди ще?!
До медсестри. Хай подивиться.
Ой, іди ти
Денис знизав плечима. Людмила Аркадіївна тільки головою похитала:
Денис чудова дитина! І вчиться гарно! Що ви не поділили?
Та нічого
Відмітку для себе Марічка поставила. Хоче ставати лікарем? Побачимо!
Про професію Марічка не думала, але лікувати дітей це важливо і нелегко. Вона не шукала легких шляхів. Чим складніше завдання тим цікавіше.
А завдання вона і її таргани любили. Особливо закручені, як питання з мамою і Олексою. Братик був непростий: гучний, впертий, та ніжний. Маму кликав, коли Марічка затримувалась. Тепер у просторій квартирі вітчима у неї була своя кімната, де вона часто залишалась допомагати.
Насправді ж, допомагала собі. Брала на руки братика і розуміла, чогось не вистачає. Улюбити хлопчика легко. Зізнатись у цьому складно. Ні бабусині поради, ні мамині натяки не допомагали.
Проблеми були. Розростались, як снігова куля, а таргани у голові святкували появу нових дивакуватих ідей. Довелося Марічці взятись за себе. З братом стало швидко на лад, важче було з іншим.
Саме через Олексія Марічка задумалась: чи правильно вибирає професію.
Ба, якщо я дітей не люблю, не можна ж мені до них?!
Чому вирішила, що всіх одразу не любиш?
Не знаю
Загнала себе, Маріє. Радієш! Бо злі лікарі не для дітей.
А як всередині розібратися?
Подумаю.
І таки придумала: відправила Марічку на «стажування» у багатодітну родину.
Всі там активні. Якщо впораєшся сміливо йди у своє.
Бабусю, звідки знаєш цю сімю?
Бабуся помовчала, подивилась у вікно, водички попила і розповіла.
То моя найбільша помилка, може. Вера, мати великої сімї, колись прийшла із заявою на свого вітчима: мовляв, убив маму. Розслідувала я. Не встигла вчасно зреагувати не одну жінку той звір скалічив. Сором від того досі.
Вера ж таки змогла виростити братів, своїх дітей народила, онуків має. Відтоді подруги, хоча різниця у віці велика. Оце й відправляю тебе до неї: спробуй себе з чужими дітьми.
Марічка пройшла цю бабусину школу з честю. З Верою легко потоваришувала, а із малечею зрозуміла: професію вибрала правильно. Взялась за навчання.
В університет вступила, балів вистачило хоч хотілось більше. Та головне усе попереду.
Яким же було здивування Марічки, коли у коридорі дня першого зустріла Дениса.
О, і ти тут.
Спокійний тон, і все. Майже рік ще вони зустрічались у коридорах Марічка обурювалась, Денис вітався, як із давнім знайомим.
Денис помітив Марічку, коли та волонтерила у групі, що навідує сиріт у обласній лікарні. Одягала ідіотську руду перуку клоуна, і раптом:
О, тебе я тут точно не чекав. Заблукала?
Дуже сміялися діти, спостерігаючи за двома клоунами. І саме того дня Марічка зрозуміла: вже не сердиться на Дениса. Він возив дітей на спині, сміявся від душі, плів фігурки з кульок, обіймав кожного.
Після вистави Денис подарував Марічці квітку-кульку.
Тримаєшся молодцем! Приємно працювати разом!
Дякую…
Ти додому? Чи дозволиш кави почастувати?
І чого ти такий впертий? усміхнулась Марічка.
Пішли. Кавярню гарну знаю, але маю тільки годину.
Чому?
Потім учень. Репетиторствую.
Так Марічка дізналась: Денис живе з мамою і працює, щоб їй допомогти. А ще згодом зясувала: його таргани такої ж породи, як і в неї. Це і стало остаточним: бабуся завжди казала:
Цінуй тих, з ким у вас таргани однієї породи. Рідкість. Якщо пощастило тримай міцно, не відпускай.
Ба, тобі траплялись такі люди?
Ще б пак! Обидва мої чоловіки любили породистих тарганців. І свої мали непогані.
Чому ж розходилась?
Спитаєш відповім, але не зараз. Щоб твоїм тарганам не заважати. Свої шишки набий. Розумій: не через відсутність кохання. І з обома чоловіками чудові стосунки. Просто не склалось, ось і все. Дорослішатимеш розкажу. Поки що хай твій досвід формується.
Згодна.
А Денис мені сподобався. Хороший хлопець! Ледь не кращий за тебе.
Чому ледь?
Бо він тебе терпить!
Ну бабусю!
Таке життя! Пропозицію вже зробив?
Ще ні.
То готуйся! По Денису бачу довго не тягне. Як до нього ставишся?
Схоже, люблю
То й добре! Можна і капці збирати.
Бабусю!
За неї! Чого злякалася? А ще майбутній лікар! Не вічна я, дівчинко, тільки не поспішай. Побачити б ще ваших дітей і можна збиратися.
Яких дітей, ба?! Ми й не одружені!
Будете! Не проблема!
І тепер у голові Марічки її таргани від танцювали гопака…
А все тому, що бабуся виявилась правою. Пропозицію Денис зробив по-справжньому. З обручкою та всіма церемоніями.
Мама плакала від щастя, коли Денис надів каблучку, бабуся плескала в долоні, хоч артрит докучав. І Вера, що приїхала на заручини зі своїм великим гуртом, теж розплакалась, а потім шепнула Марічці:
Гарна людина, Марічко! Не втрать його!
Не вийде, тьотю Віро. Навіть як захочу.
Чому так впевнена?
У нас з ним таргани однієї породи. Бабуся каже таких не відпускають. Де ж іще такого знайти?
А, ось воно як! і Вера підморгнула, зробила теж «ліхтарик» рукою як у гопаку, як і Маріччині тарганці. Значить, у нашій компанії поповнення! Поздоровляю, подруго! А я піду!
Куди?
Обнімати твою бабусю. Потім Дениса! З такими людьми нам точно по дорозі!
Я тепер можу сказати одне. Не бійтеся своїх тарганів у голові якщо вони ваші рідні, вони підкажуть дорогу до щастя. Головне зустріти людину, у якої вони тієї самої породи.
