Тарас з Зоєю дружили з дитинства. Виросли, почали зустрічатися. Потім зрозуміли, що їхні почуття – справжнє кохання. І тоді Тарас запропонував Зої одружитися.
Незабаром зіграли весілля. Щоб бути ближче, навіть влаштувалися на одну фірму. Зоя працювала тут бухгалтером, а Тарас пішов різноробочим. Згодом подружжю навіть дали однокімнатну квартиру від підприємства. Щастю їхньому не було меж!
Та поступово кохання почало згасати. Чомусь Тарас все частіше затримувався на роботі, хотів більше грошей заробити. Зоя постійно сердилася на нього, сварилася. Чоловіка така її поведінка дратувала. Та він мовчав увесь час, терпів, бо не хотів конфліктів з дружиною.
Зої почала набридати буденність та одноманітність. Їй хотілося чогось нового. Набридли домашні справи. Щодня одне і теж: куховариш, прибираєш, переш, прасуєш, посуд миєш. А Тараса ніколи немає! Бач, на роботі більше часу проводить. Хоче купити більшу квартиру. Забув геть про Зою! Квіти не дарує, увагу не приділяє. Прийшов з роботи, поїв, помився і спати! А вона ж жінка!
Зоя неодноразово чоловіку говорила про те, що таке життя її не задовольняє. А потім почала ходити до салонів краси, спортзалу, щоб бути доглянутою та гарною. Та Тарас не помічав у дружині ніяких змін. А, можливо, просто вдавав, що не бачив нової зачіски чи манікюру Зої. Її це ще більше бісило.
Вона й надалі займалася хатніми справами. Як зазвичай, без ентузіазму. Ходила з подружками на концерти та виставки, розважалася з ними у караоке-барах, подорожувала. Тараса не засмучувало, що дружини часто немає вдома. Він продовжував працювати, не відмовлявся від будь-якого заробітку, бо хотів найшвидше здійснити свою мрію.
Одного вечора Зоя поверталася додому пізно. Світло у їхній квартирі не горіло. «Напевно, Тарас вже спить. Як завжди….» – вирішила вона. Відчинила двері, зайшла потихеньку, побачила, що Тараса ще немає.
«Десь знайшов підробіток вже! Працює, як дурний! Все здоров’я своє витрачає. І відпочити йому ніколи!» – подумала Зоя і лягла спати. Навіть телефонувати Тарасу не стала. Живуть вже, як чужі люди!
Зранку прокинулася – його немає. Вирішила, що він поїхав раніше на роботу. Сама зібралася поїхати до лікаря, бо записалася на консультацію. Останнім часом недобре себе почувала…
… Тарас прийшов до тями. Навкруги нього – білі стіни. Поряд стояла санітарка. Вона зрозуміла, що чоловік прийшов до свідомості. «Лікарю!» – закричала вона. – «Хутчіш сюди!»
Згадав Тарас, як учора випадково зірвався з висоти, коли оглядав чергове замовлення у недобудованій багатоповерхівці. Чоловік відчув, що не відчуває ніг. Лікар пояснив: Тарасу вкололи знеболювальне. У нього була тріщина на хребті, тому не скоро зможе ходити. Та лікар заспокоїв – лікування, реабілітація і Тарас знову буде бігати!
Зоя після лікарні пішла на роботу. Йшла і думала, чому Тарас до неї досі не зателефонував? Щось на нього це геть не схоже. «Можливо, причина не в роботі? А якщо у Тараса просто є коханка, а він прикривається підробітками?» – думала жінка.
Сама зателефонувала. Абонент не відповідав. На роботі Зоя дізналася про трагічний випадок, що стався учора з її Тарасом. Вона летіла до лікарні, поспішала, боялася не встигне.
Коли зайшла до палати і побачила Тараса, який лежав у ліжку, заплакала.
– Пробач за все! Я кохаю тебе! Я так боялася тебе втратити! Тепер все буде по-іншому! – обіймала вона чоловіка. – Ми разом пройдемо через усе…
Тарас щиро посміхався. Невже треба було потрапити до лікарні, щоб дружина почала його цінувати, як раніше?
– Зоєчко, я теж тебе люблю. Я ж для нас старався… Хотів, щоб ми у більшій квартирі жили, щоб швидше діточок мати двійко… Щоб не тісно було…
– Не знаю, чи двійко… А одне дитя я вже ношу під серцем… – зізналася Зоя. – Тільки доведеться ще в однокімнатній квартирі пожити.
Тарас не знав, як реагувати. Йому хотілося схопити дружину на руки і закружляти з нею. Та зробити він цього поки не міг.
Зараз у подружжя все добре. Тарас пройшов реабілітацію та одужав. Він працює, але не так, як раніше. Тепер більше уваги приділяє сім’ї: дружині та маленькій Софійці. А Зоя тепер – найщасливіша дружина і мама. Разом працюють, разом відпочивають. І розуміють, що треба цінувати те, що маєш. Квартиру, щоправда, ще не купили. Та до цієї цілі йдуть.
